У сирі листопадові дні Львівщина втрачає своїх синів
Завтра, 8 листопада, область прощатиметься з п’ятьма військовими, які віддали життя за Україну. Їхні імена варто знати і пам’ятати.
Сьогодні мені довелося спілкуватися з родичами загиблих. Ці розмови завжди найважчі у моїй журналістській роботі. Та щоразу я переконуюся – за кожним військовим стоїть історія людини, яка зробила свій вибір заради нашого спільного майбутнього.
Історії загиблих героїв
Віктор Манкут з Буського району загинув 29 жовтня на Харківщині. Йому було лише 27 років. Прощатимуться з бійцем у селі Кудирявці о 12:00. «Він був надійною опорою для своєї матері та молодших братів, – розповіла мені сільська голова Оксана Петрів. – Село втратило справжнього господаря і патріота».
Того ж дня у Куликові о 12:00 віддадуть останню шану 50-річному Миколі Дідику. Він загинув 3 листопада на Донеччині. Микола працював на залізниці, але з перших днів повномасштабного вторгнення пішов захищати країну. «Це була людина, яка ніколи не відмовляла в допомозі, – згадує його товариш Роман. – Навіть на фронті постійно дбав про побратимів».
У Львові прощатимуться з Євгеном Горняком на Личаківському цвинтарі о 13:30. Він пішов з життя 24 жовтня внаслідок важкого поранення. Євген був громадським активістом, багато допомагав ветеранам АТО/ООС ще до повномасштабного вторгнення.
Дрогобиччина втратила двох своїх мужніх синів. О 12:00 у селі Новий Кропивник прощатимуться з Ярославом Піцою. Він загинув 3 листопада поблизу Бахмута. «Ярослав був будівельником, мав золоті руки, – розповідає сусід загиблого. – Після війни мріяв відбудовувати зруйновані міста».
У Дрогобичі о 13:00 відбудеться прощання з Романом Сеником. Він віддав життя за Україну на Донеччині 2 листопада. Колеги з автомайстерні, де Роман працював до війни, згадують його як відповідального професіонала і щирого патріота.
Втрати Львівщини та підтримка захисників
За даними Львівської обласної військової адміністрації, з початку повномасштабного вторгнення Львівщина втратила понад 1200 своїх захисників. За кожною цифрою – обірване життя, осиротілі сім’ї, невимовний біль батьків.
«Ми повинні гідно вшановувати пам’ять наших героїв, – наголошує голова Львівської ОВА Максим Козицький. – Їхня жертва вимагає від нас єдності та віри в перемогу».
Громадська підтримка
Вчора у Стрию я зустрів школярів, які готували листи та малюнки для фронту. «Ми хочемо, щоб захисники знали – ми пам’ятаємо про них і чекаємо їх додому», – сказала мені 11-річна Софійка.
Громади Львівщини продовжують збирати допомогу для військових. У Дрогобичі минулого тижня передали на фронт п’ять позашляховиків. У Жовкві організували виготовлення окопних свічок. У Червонограді місцеві підприємці закупили партію генераторів для бригади, де служать їхні земляки.
Завтра школи області вшанують пам’ять загиблих хвилиною мовчання. Це найменше, що ми можемо зробити. Герої не вмирають, доки ми про них пам’ятаємо.
Вічна пам’ять полеглим захисникам! Вічна слава Героям!
