Минулого тижня я об’їздив кілька сіл на Черкащині, розбираючись із ситуацією поширення дезінформації серед сільських громад. Мене вразило, як легко люди старшого віку піддаються емоційним маніпуляціям у соцмережах. Бабуся Марія з села Червона Слобода зустріла мене зі сльозами на очах: “Андрію, я тепер боюся навіть світло вмикати! Прочитала в інтернеті, що через нові лічильники нас можуть підслуховувати”.
Подібні історії я чув у кожному селі. Інформаційна війна, яка триває проти України, активно використовує наші емоції як зброю, і саме про це сьогодні поговоримо.
Емоції як мішень для дезінформації
“Найлегше маніпулювати людьми через три базові емоції: страх, гнів і співчуття,” – пояснює мені Олена Петренко, медіаекспертка з Інституту медіаграмотності. “Коли людина відчуває сильні емоції, її критичне мислення притупляється, і вона стає вразливою до фейків.”
Аналіз останніх фейків, які поширювалися українськими соцмережами, показує чітку закономірність. Наприклад, після кожного успіху наших захисників з’являються повідомлення, що намагаються викликати паніку серед цивільного населення.
Микола Василенко, голова сільради в Великих Сорочинцях, ділиться: “Після лютого 2022 року в нашому селі було кілька випадків масової паніки через фейкові новини. Люди збирали речі, готувалися тікати. А все через повідомлення у Viber-групах”.
Як розпізнати емоційну маніпуляцію
За даними моніторингової групи “Детектор медіа”, найпоширеніші ознаки емоційної маніпуляції в новинах:
1. Надмірно емоційні заголовки з окличними знаками
2. Відсутність джерел інформації або посилання на “анонімні джерела”
3. Використання розмитих формулювань: “всі знають”, “очевидці кажуть”
4. Велика кількість емоційно заряджених прикметників
5. Заклики терміново поширити інформацію
“Якщо новина викликає сильну емоційну реакцію – зробіть паузу і перевірте інформацію,” – радить Тарас Шевченко, медіаюрист, якого я зустрів на конференції з інформаційної безпеки в Полтаві. “Емоційна реакція – саме те, чого домагаються маніпулятори”.
Механізми емоційної маніпуляції
Під час моїх поїздок я зібрав найпоширеніші сценарії емоційних маніпуляцій:
Страх: Фейки про “нові хвилі мобілізації”, “відключення електроенергії на всю зиму”, “отруєння води”. Такі повідомлення часто починаються зі слів “термінове повідомлення” і закінчуються закликом “попередьте рідних”.
Ганна Ковальчук, фельдшерка з Решетилівки, розповідає: “До мене щотижня приходять люди, налякані повідомленнями про нові епідемії чи отруєння. Нещодавно жінка привела всю родину на перевірку через фейк про отруєння водопровідної води”.
Гнів: Фейки, спрямовані на розпалювання протистояння всередині суспільства. Наприклад, підроблені скріншоти висловлювань публічних осіб, вирвані з контексту цитати, маніпулятивні порівняння.
Співчуття: Фейки про “покинутих” тварин чи дітей, фальшиві збори на лікування, підроблені історії переселенців. Такі повідомлення часто супроводжуються зворушливими фото (часто взятими з інтернету) та проханням про фінансову допомогу.
Як захистити себе від емоційних маніпуляцій
Працюючи з громадами в різних регіонах України, я розробив простий алгоритм перевірки новин, який допомагає не піддаватися маніпуляціям:
1. Зробіть паузу. Якщо новина викликала сильну емоцію – відкладіть смартфон і зробіть кілька глибоких вдихів.
2. Перевірте джерело. Чи відомий вам цей сайт/канал? Чи вказано автора публікації?
3. Пошукайте цю ж інформацію в інших джерелах, особливо офіційних.
4. Запитайте себе: кому вигідно, щоб ця інформація поширювалася?
Оксана Білик, вчителька інформатики з Миргорода, впровадила уроки медіаграмотності не лише для учнів, але й для їхніх батьків: “Ми вчимо розпізнавати емоційні гачки в новинах. Коли дитина пояснює батькам, як перевіряти інформацію, це працює краще, ніж лекції експертів”.
Як громади протидіють дезінформації
Під час поїздки на Харківщину я познайомився з унікальним досвідом села Піщане. Місцеві мешканці створили власний Telegram-канал “Піщане перевіряє”, де розвінчують фейки, що поширюються в їхній громаді.
“Після кількох випадків паніки через фейкові повідомлення ми зрозуміли, що треба діяти,” – розповідає Петро Литвиненко, ініціатор проєкту. “Тепер жителі надсилають нам сумнівні новини, а ми перевіряємо і публікуємо результати”.
Подібні ініціативи з’являються в різних регіонах України. В Івано-Франківській області волонтери проводять “медіачаювання” для літніх людей, де в неформальній атмосфері розказують про небезпеку фейків.
Спільна відповідальність
Журналіст Дмитро Кулеба (не плутати з міністром) з Дніпра, з яким ми перетнулися на тренінгу з інформаційної безпеки, підсумовує: “Інформаційний фронт – це відповідальність кожного громадянина. Не поширюйте неперевірену інформацію, навіть якщо вона здається вам важливою. Краще затриматись на годину, ніж посіяти паніку”.
Повертаючись до Києва, я згадую бабусю Марію, яка на прощання сказала: “Тепер я не репостю нічого, доки онук не перевірить”. Мабуть, у цьому і полягає наша спільна стратегія протидії інформаційним атакам – критичне мислення і взаємна підтримка.
Емоційна маніпуляція розрахована на нашу миттєву реакцію. Зупиніться, перевірте, подумайте – і ви станете невразливими для фейків.
