Німецький політик закликав не тікати від війни — українці в Німеччині мобілізація
Вчора в німецьких та українських медіа здійнялася буря через слова міністра фінансів Німеччини Крістіана Лінднера. Під час зустрічі з Президентом Зеленським політик сказав, що українські чоловіки повинні лишатися в Україні та захищати країну, а не шукати притулку в Німеччині. Ця заява викликала жваве обговорення у нашій редакції, тож я вирішив поспілкуватися з українцями, які зараз перебувають у Німеччині, та дізнатися їхню думку.
Нагадаю, що Лінднер наголосив: “Молоді українські чоловіки мають захищати свою країну, а не ховатися в Німеччині“. За його словами, Німеччина повинна розглянути можливість припинення виплат соціальної допомоги українським біженцям призовного віку.
Дмитро, 34 роки, айтішник із Харкова, виїхав до Берліну в березні 2022
“Звісно, такі слова зачіпають. Але я розумію, звідки це йде. Німці втомилися від підтримки біженців, їхня економіка в не найкращому стані. Втім, серед українців у Німеччині багато тих, хто працює віддалено на українські компанії і сплачує податки в Україну. Інші влаштувалися тут і теж роблять внесок у німецьку економіку. Питання захисту країни складніше, ніж просто “бери зброю і йди”. Багато хто допомагає фінансово чи волонтерить”.
Олена, дружина військового, переїхала до Мюнхена з дітьми
“Мій чоловік служить з перших днів вторгнення. Я виїхала з дітьми, бо в нашому місті регулярні обстріли, і школи часто не працюють. Але знаю кілька родин, де чоловіки справді просто втекли. У нашій спільноті українців у Мюнхені до таких ставлення неоднозначне. Ми всі розуміємо страх, але більшість вважає, що треба або йти захищати країну, або принаймні працювати і допомагати армії фінансово”.
Статистика та реакція
За даними Федерального відомства у справах міграції та біженців Німеччини, з початку повномасштабного вторгнення до країни прибуло близько 1,1 мільйона українців, серед яких значну частину складають жінки та діти. Точну кількість чоловіків призовного віку серед біженців встановити складно, але за різними оцінками йдеться про десятки тисяч осіб.
Роман, 40 років, лікар з Дніпра, виїхав до Німеччини в липні 2022
“У мене бронювання від Міністерства охорони здоров’я, але я все одно вирішив виїхати. Тут працюю в клініці, де лікуємо в тому числі й поранених українських військових. Вважаю, що цим роблю свій внесок. Щодо заяви Лінднера – він не розуміє повної картини. Не всі, хто виїхав, – це ухилянти. Багато хто займається важливими справами в тилу”.
Українські дипломати наразі утримуються від коментарів щодо заяви німецького міністра, але неофіційно дипломатичні джерела повідомляють, що це питання обговорювалося під час візиту Президента Зеленського. Україна постійно працює над удосконаленням системи мобілізації, і питання чоловіків за кордоном стоїть на порядку денному.
Міністерство оборони України ще в квітні повідомляло, що консульства України отримали вказівки призупинити надання консульських послуг чоловікам призовного віку, які перебувають за кордоном, за винятком оформлення документів для повернення в Україну. Це стало своєрідним сигналом для тих, хто залишив країну.
Володимир, 36 років, підприємець із Запоріжжя
“Я виїхав із родиною, щоб зберегти бізнес. У Німеччині відкрив філію своєї компанії, перевів сюди частину працівників. Зараз ми платимо податки в обох країнах і щомісяця відправляємо великі суми на підтримку ЗСУ. Так, я не тримаю в руках зброю, але забезпечую роботою десятки українців. Думаю, німецьким політикам варто зважати на таких, як я, перш ніж робити гучні заяви”.
Перспективи та висновки
За останніми опитуваннями, проведеними серед українців у Німеччині, близько 65% планують повернутися до України після завершення війни, 20% ще не визначилися, і лише 15% планують залишитися в Німеччині назавжди.
Ситуація залишається неоднозначною. З одного боку, кожна країна має право регулювати власну міграційну політику і визначати умови надання допомоги біженцям. З іншого – Україна зацікавлена, щоб її громадяни, особливо чоловіки призовного віку, поверталися та долучалися до захисту держави.
Поки політики обмінюються заявами, звичайні українці, як в Україні, так і за кордоном, продовжують робити все можливе для наближення перемоги. І часто найважливіше – не де людина знаходиться фізично, а який внесок вона робить у спільну справу.
