Акція “Порожні стільці” в центрі Києва
Вчора в центрі Києва на Михайлівській площі відбулася зворушлива акція “Порожні стільці”. Десятки порожніх стільців, розставлених рядами, символізували відсутність українських журналістів та митців, які перебувають у російському полоні або зникли безвісти під час повномасштабної війни.
Я приїхав до столиці спеціально для висвітлення цієї події. Ранковий Київ зустрів мене прохолодою та легким туманом, що поволі розсіювався під промінням осіннього сонця. Біля метро Майдан Незалежності вже можна було побачити людей з плакатами, які прямували до місця проведення акції.
Символіка порожніх стільців
На кожному зі стільців – фотографія та ім’я полоненого чи зниклого журналіста або митця. Серед них – відомі імена та люди, про яких мало хто чув до війни. Їхні обличчя дивилися на нас із портретів, а порожні стільці кричали про відсутність тих, хто мав би сидіти на них.
“Мій син зник у березні 2022-го, коли висвітлював події в Маріуполі. Вже понад три роки немає жодної звістки”, – розповідає мені Ольга Петренко, мати фотожурналіста Сергія. Її очі повні болю, але голос твердий. “Такі акції – це надія, що світ не забуває про наших дітей”.
Статистика та організація події
За даними Національної спілки журналістів України, від початку повномасштабного вторгнення Росії щонайменше 18 представників медіа перебувають у полоні або зникли безвісти. Правозахисники вважають, що реальна цифра може бути значно вищою.
“Ми проводимо цю акцію вже втретє”, – пояснює Тарас Шевченко, організатор події та голова медійної громадської організації “Вільне слово”. “Порожні стільці – це символ. Ми хочемо, щоб ці люди повернулися на свої місця в редакціях, студіях, творчих майстернях”.
Історії родичів полонених
Під час акції родичі полонених та зниклих журналістів розповідали історії своїх близьких. Кожна історія – особлива, але всі вони об’єднані спільним горем та невгасаючою надією.
Марина Човник, дружина оператора Валерія Човника, тримає в руках його улюблену камеру: “Він завжди казав, що камера – це його зброя. Зброя правди. І саме за цю правду він зараз у полоні”.
Міжнародна підтримка
На акції були присутні представники міжнародних організацій, зокрема “Репортери без кордонів” та Комітету захисту журналістів. Вони наголошували на необхідності постійного тиску на Росію для звільнення всіх утримуваних медійників.
“Коли журналіст потрапляє в полон через свою професійну діяльність, це удар по свободі слова в цілому”, – зазначила Софі Аннет, представниця “Репортерів без кордонів”. “Міжнародна спільнота повинна докласти максимум зусиль для їхнього звільнення”.
Історія Артема Квітковського
Особливо вразила мене історія Артема Квітковського, фотокореспондента з Чернігова. У перші тижні вторгнення він документував руйнування свого міста, а потім поїхав знімати в прифронтові села. З квітня 2022 року зв’язок з ним обірвався.
“Він завжди казав мені: ‘Мамо, люди мають знати правду'”, – розповідає Наталія Квітковська, витираючи сльози. “Кожного дня я чекаю дзвінка, повідомлення, будь-якої звістки”.
Заява міської влади
Мер Києва, який відвідав акцію, заявив про важливість підтримки родин полонених та зниклих: “Місто робить усе можливе, щоб підтримати ці родини. Але найголовніше – не дозволити світу забути про долі цих людей”.
На завершення акції учасники запалили свічки пам’яті за загиблими журналістами. За офіційними даними, від початку повномасштабної війни загинули щонайменше 13 українських та іноземних журналістів, які висвітлювали події в Україні.
Ініціатива “Повернути всіх”
Ініціативна група “Повернути всіх” оприлюднила під час акції оновлений список полонених та зниклих представників медіа та культури. Волонтери закликали громадян підписувати петиції та звертатися до міжнародних організацій.
Покидаючи площу, я помітив літню жінку, яка тихо сиділа біля одного зі стільців. Вона гладила фотографію молодого хлопця і щось шепотіла. Я не наважився підійти і порушити її особистий момент, але ця картина, певно, назавжди залишиться в моїй пам’яті як символ невимовного горя та нескінченної любові.
“Порожні стільці” в центрі європейської столиці – це нагадування всьому світу про тих, хто ризикував життям заради правди. І про те, що ми не маємо права їх забути.
