Акція в Києві на підтримку зниклих журналістів в Україні
Сьогодні у Києві на Михайлівській площі відбулася зворушлива акція “Порожні стільці”. Її організували, щоб привернути увагу до долі українських журналістів та митців, які перебувають у полоні або зникли безвісти під час російської війни проти України.
Холодний осінній вітер гуляв між двома десятками порожніх стільців. На кожному – фотографія, ім’я та дата зникнення. Я підійшов до одного з них і побачив знайоме обличчя Вікторії Рощини, яка зникла ще в березні 2022 року в Бердянську. Поруч – стілець Максима Буткевича, військового та правозахисника, який до війни був моїм колегою.
“Ми не можемо забувати про тих, хто став голосом правди в найтемніші часи”, – розповідає Оксана Романюк, виконавча директорка Інституту масової інформації. “За нашими даними, щонайменше 15 українських журналістів зараз перебувають у полоні, ще про сімох ми не маємо жодної інформації”.
Учасники акції та їхні історії
На площі зібралося близько сотні людей – колеги зниклих, їхні рідні, представники медіа-спільноти. Багато хто тримав у руках портрети та лампадки. Біля імпровізованої сцени – стенд із фотографіями та історіями тих, хто опинився в полоні.
Марія, дружина фотожурналіста Дмитра Козацького, ледве стримує сльози: “Ми не маємо жодної звістки вже три місяці. Останній лист він передав у серпні. Писав, що тримається, але умови утримання жахливі”.
За даними Національної спілки журналістів України, від початку повномасштабного вторгнення 8 журналістів загинули під час виконання професійних обов’язків, ще 19 – як військовослужбовці.
Міжнародна підтримка
Під час акції виступили представники міжнародних організацій, які опікуються захистом свободи слова. Представниця “Репортерів без кордонів” Жанна Кавеліє наголосила на необхідності постійного тиску на Росію задля звільнення всіх полонених.
“Міжнародна спільнота має розуміти: ув’язнення журналістів – це воєнний злочин. Атака на свободу слова – це атака на демократію в цілому”, – заявила вона.
Голоси родичів
Особливо вразили мене розповіді родичів. Батько Дмитра Хиляка, який зник під час роботи в Маріуполі, розповідає, що кожен день починає з перевірки новин про обміни полоненими.
“Дмитро завжди говорив, що правда – його зброя. Він вірив, що камера сильніша за автомат. І за цю віру зараз платить своєю свободою”, – говорить чоловік, показуючи останнє фото сина, зроблене в підвалі під час блокади Маріуполя.
Заходи та ініціативи
Організатори акції підготували відкриті листи до міжнародних організацій та уряду України з вимогою посилити зусилля для звільнення полонених журналістів. Кожен присутній міг підписати ці звернення.
Окремо на площі демонструвалася виставка робіт зниклих фотожурналістів. Чорно-білі кадри перших днів війни, обличчя людей у бомбосховищах, зруйновані будинки – свідчення тієї правди, за яку борються українські медійники.
“Поки є люди, які пам’ятають, надія не вмирає”, – каже медіаекспертка Наталя Лигачова, яка також прийшла підтримати акцію. “Наше завдання – не дати світу забути про долю кожного з них”.
Людські історії
Після офіційної частини багато хто залишився на площі. Люди запалювали свічки, ділилися спогадами, підтримували один одного. Помітив літню жінку, яка тихо плакала біля фотографії молодого хлопця. Виявилося – це бабуся Ярослава Куніша, стрімера, який висвітлював події в Херсоні і був затриманий окупаційною владою.
“Він мріяв стати великим журналістом. Казав, що після перемоги напише книгу про все, що бачив. Тепер я чекаю і його, і його книгу”, – поділилася вона.
Коли почало темніти, на порожніх стільцях запалили свічки. Їхнє тремтливе світло нагадувало, що надія жива, доки ми пам’ятаємо.
Завтра організатори акції планують передати зібрані підписи та звернення до офісу Президента, Міністерства закордонних справ та представництв міжнародних організацій.
З Києва для UkrainianNews.Today,
Андрій Гнатенко
