Порожні стільці акція Київ — підтримка полонених
Минулого тижня центром Києва я проходив у справах і натрапив на незвичне видовище — кілька десятків порожніх стільців на Михайлівській площі. Люди навколо них тихо стояли, дехто тримав у руках фотографії. Це виявилася акція на підтримку українців, які перебувають у російському полоні.
«Ці порожні стільці — символ відсутності за родинним столом тих, хто міг би сидіти поруч із близькими, але замість цього перебуває в полоні», — пояснила мені Марія Томак, правозахисниця та координаторка ініціативи.
Історії полонених
На кожному стільці — історія. Фотографія, ім’я, дата зникнення. Деякі полонені перебувають у невідомості вже понад два роки. Родичі не знають, чи живі їхні близькі, в яких умовах вони утримуються.
Оксана Гриценко, дружина полоненого військового, розповіла мені свою історію, витираючи сльози: «Чоловік потрапив у полон під Маріуполем. Останній раз ми говорили телефоном 16 березня 2022 року. Відтоді — жодного дзвінка, жодного листа. Чи живий він? Де він? Ми не знаємо. Син щовечора запитує, коли повернеться тато».
За даними правозахисників, у російському полоні перебуває понад 8 тисяч українців — як військових, так і цивільних. Серед них — медики, волонтери, журналісти, місцеві депутати, активісти.
«Важливо, щоб люди не звикали до цифр. За кожною цифрою — людина з іменем, обличчям, родиною, мріями, планами на майбутнє», — наголосив Олег Ващенко, представник ГО «Об’єднання родин полонених».
Підтримка громадськості
Акцію підтримали кілька десятків киян. Люди приносили квіти, запалювали свічки. Деякі просто стояли мовчки. Організатори розповіли, що подібні акції відбуваються не лише в Києві, а й в інших містах України та за кордоном.
«Світ має знати про долю українських полонених. Ми маємо говорити про це щодня, щоб міжнародна спільнота тиснула на Росію», — підкреслила Світлана Петренко, матір полоненого захисника «Азовсталі».
Стільці розставили в формі тризуба — символу України. Поруч встановили інформаційні стенди з розповідями про долі полонених, катування, які вони переносять, та умови утримання в російських в’язницях.
Проблеми доступу до полонених
«Міжнародні організації, зокрема Червоний Хрест, мають обмежений доступ до місць утримання полонених. Іноді родичі місяцями не знають, чи живі їхні близькі», — розповів Петро Яценко, правозахисник.
Особливо вразила історія Ірини Данилович, медика з Криму. Її викрали російські спецслужби ще у квітні 2022 року. Два тижні рідні не знали, де вона. Потім окупаційна влада звинуватила її у «незаконному поводженні з вибуховими речовинами». За свідченнями звільнених, в ув’язненні Ірина зазнавала тортур.
«Нашою акцією ми хочемо нагадати суспільству, що війна — це не лише бойові дії. Це також тисячі людей за ґратами, яких катують лише за те, що вони українці», — зазначила правозахисниця Ольга Скрипник.
Надія на повернення
На завершення акції учасники випустили в небо жовто-блакитні повітряні кульки — як символ надії на повернення всіх полонених додому.
Подібні акції стають дедалі частішими. Родичі полонених об’єднуються, створюють громадські організації, проводять зустрічі з представниками влади. Вони вимагають посилення міжнародного тиску на Росію для звільнення українців.
«Ми не маємо права забувати про полонених. Кожен звільнений — це велика перемога, але тисячі все ще чекають на свободу», — підсумувала Марія Томак.
Ідучи з акції, я ще довго думав про ті порожні стільці. Вони стали для мене символом не лише відсутності, а й надії — надії на те, що колись вони будуть заповнені тими, хто повернувся додому.
