Арцизька спадщина: архітектура бессарабських німців — сирітський фонд 1907
Цієї осені я нарешті дістався до Арциза — невеликого міста на півдні Одеської області, яке має унікальну історію, пов’язану з німецькими колоністами. Коли блукаєш вулицями, неможливо не помітити будівлі, які різко вирізняються своєю архітектурою. Цегляні споруди з характерними елементами німецького стилю розповідають історію бессарабських німців, які залишили тут свій слід.
Найбільше мою увагу привернула масивна червона будівля в центрі міста — колишній сирітський фонд, збудований у 1907 році. Вона стоїть як німий свідок благодійності німецької громади початку ХХ століття.
«Ця будівля була справжнім серцем допомоги для дітей-сиріт з усіх німецьких колоній Бессарабії», — розповідає мені Марія Петрівна, місцева вчителька історії, яка погодилась стати моїм провідником. «Тут знаходили притулок діти, які втратили батьків. Фонд не лише давав їм дах над головою, але й забезпечував освітою та ремеслом».
Архітектурні особливості
Фасад будівлі вражає своєю монументальністю. Цегляна кладка, арочні вікна, декоративні елементи — все це створює неповторний архітектурний образ. Особливої уваги заслуговують карнизи та пілястри, які надають споруді благородного вигляду.
«Німецькі колоністи завжди будували на совість, — продовжує Марія Петрівна, показуючи на товсті стіни. — Ця будівля пережила дві світові війни, радянські часи і стоїть до сьогодні. Бачите цю кладку? Такої якості зараз не знайдеш».
Історія німецьких колоністів
За даними Арцизького краєзнавчого музею, німецькі колоністи з’явилися в Бессарабії на початку XIX століття, коли імператор Олександр І запросив їх освоювати ці землі. Вони принесли з собою не лише господарські навички, але й свою культуру та архітектурні традиції.
«У будівництві сирітського фонду брали участь майстри з усіх німецьких колоній округу, — пояснює Олег Степанович, директор краєзнавчого музею. — Кошти збирали всією громадою. Це була справжня народна будова».
Внутрішній устрій фонду
Всередині приміщення зберігся оригінальний план — широкі коридори, високі стелі та просторі кімнати. Хоча інтер’єр зазнав змін протягом століття, загальне планування залишилося незмінним.
За словами Володимира Кірша, нащадка німецьких колоністів, який зараз мешкає в Німеччині, але регулярно відвідує Арциз, сирітський фонд був не просто притулком, а цілою системою соціального захисту.
«Мій дідусь розповідав, що тут діти не лише жили, але й навчалися різним ремеслам. Хлопчики освоювали столярну справу, ковальство, дівчатка — шиття, вишивку. Випускники фонду були шанованими майстрами», — ділиться спогадами Володимир.
Сучасний стан пам’ятки
Після депортації німців у 1940 році будівля використовувалася для різних потреб. Тут був військовий шпиталь під час війни, потім — адміністративна установа, а в останні радянські десятиліття — музична школа.
«Зараз стоїть питання реставрації цієї пам’ятки, — говорить Олена Гнатюк, заступниця міського голови Арциза. — Ми шукаємо фінансування, бо розуміємо цінність цієї будівлі не лише для нашого міста, але й для всієї країни. Це частина нашої багатокультурної спадщини».
Архітектурна цінність
За оцінками фахівців, архітектура бессарабських німців поєднує в собі елементи німецького класицизму та місцевих будівельних традицій. Це створює унікальний стиль, який можна побачити лише в колишніх німецьких колоніях півдня України.
«Кожного разу, коли я приїжджаю до Арциза з матеріалами про життя громад, мене вражає, як добре зберігся цей будинок, — зауважує Іван Вернер, дослідник історії німців Причорномор’я. — У Німеччині є музеї бессарабських німців, але відчути справжню атмосферу можна лише тут, торкаючись цих стін».
Туристичний потенціал
Будівля колишнього сирітського фонду сьогодні внесена до переліку пам’яток архітектури місцевого значення. Однак, як зазначають активісти з охорони культурної спадщини, вона заслуговує на статус національного значення.
«Ми проводимо екскурсії для туристів, які цікавляться історією німецьких колоній, — розповідає Світлана Ковальчук, місцева активістка. — Люди приїжджають навіть з-за кордону, щоб побачити ці будівлі. Це наше багатство, яке ми маємо зберегти для наступних поколінь».
Під час моєї подорожі я зустрів туристів з Німеччини — родину Шмідтів, які шукають своє коріння. «Мій прадід народився в цих краях, — каже Йоганн Шмідт. — Бачити будівлі, які він міг бачити щодня, відчувати цей простір — це неймовірно цінний досвід для мене».
Залишаючи Арциз, я ще раз оглядаюся на величну будівлю колишнього сирітського фонду. Вона стоїть як місток між минулим і сьогоденням, нагадуючи нам про багатокультурну історію України та людей, які творили добро на цій землі більше століття тому.
