Сидячи у своєму кабінеті в Полтаві, я знову переглядаю новини з Москви і думаю про те, як ці далекі заяви впливають на життя людей, яких я зустрічаю щодня у своїх поїздках селами та містами України. Дмитро Пєсков, прессекретар Кремля, знову заговорив про переговори, і це одразу стало темою розмов на ринках, у лікарнях і школах по всій країні.
“Щойно будуть узгоджені графіки всіх трьох сторін, насамперед графіки наших американських посередників, коли вони зможуть більше приділити уваги українським справам, сподіваємося, що цю паузу буде перервано”, – заявив він журналістам. Звучить просто, але за цими словами стоять долі мільйонів людей. Минулого тижня я їздив до Харківщини, де зустрів Ольгу Петрівну, вчительку з прифронтового містечка. Вона сказала мені тоді: “Андрію, кожен день ми чекаємо новин. Не знаємо, чи буде завтра, чи побачимо весну у спокої”.
Переговори на паузі: офіційна позиція та реальність
Переговори між Україною, США та Росією зараз на паузі. Офіційна причина звучить майже іронічно – американська сторона зайнята Близьким Сходом. Це підтвердив 18 березня речник МЗС України Георгій Тихий. Команди спілкуються щодня, але реальних зустрічей поки не відбувається. У Кременчуці, де я був два тижні тому, пенсіонер Василь Іванович сказав мені за чашкою чаю: “Вони там розмовляють щодня, а ми тут живемо щодня під обстрілами. Це різні світи”.
Я пам’ятаю 13 березня, коли президент Зеленський заявляв про готовність України до нового раунду переговорів. Тоді здавалося, що все от-от рушить з місця. Але місяць минув, і ми досі не знаємо ні місця зустрічі, ні точної дати. США та Росія не можуть домовитися навіть про ці базові речі. У Вінниці місцевий підприємець Олександр, з яким ми розмовляли на цій неділі, висловився просто: “Вони не можуть навіть визначити, де сісти за стіл. А як тоді вирішувати складні питання?”
Позиція президента Зеленського
Зеленський наполягає на необхідності особистої зустрічі з американським президентом Дональдом Трампом. “Є деякі питання, які не стоять на місці”, – підкреслює він. Я розумію цю тривогу. Коли їздиш регіонами, бачиш, що життя справді не зупиняється. У Житомирі відкрилася нова школа, попри все. У Сумах фермери готуються до посівної. У Чернігові волонтери щодня возять гуманітарку. Війнаується, а люди живуть, планують, сподіваються.
Втрата уваги Заходу
Але західні медіа пишуть про те, що Трамп втрачає інтерес до української теми. Зараз його увага прикута до Ірану. Це болюче читати, особливо після розмов з людьми у Запоріжжі, куди я їздив минулого місяця. Там мене запитували: “Чи правда, що Америка про нас забуває?” Я не знав, що відповісти. Журналіст має бути чесним, але як сказати людям, які втратили домівки, що світ переключився на інші події?
Повторення без змін
Три березня Пєсков вже говорив подібні речі – що немає ясності щодо термінів і місця переговорів. Минув ще один місяць, і ситуація майже не змінилася. Тільки слова трохи інші, а суть та сама. У Полтаві, моєму рідному місті, люди вже навчилися читати між рядків цих офіційних заяв. “Коли вони говорять про графіки, це означає, що нічого не відбудеться найближчим часом”, – сказала мені сусідка Марія Василівна, колишня бібліотекарка.
Різне сприйняття у регіонах
Я думаю про те, як по-різному сприймають ці новини у різних регіонах. У західній Україні, де я був у лютому, люди більш стримані у коментарях. Вони продовжують жити, працювати, підтримувати фронт. На сході, ближче до лінії фронту, кожна новина про переговори викликає бурхливіші емоції. Там кожна година має значення. У Дніпрі волонтер Сергій сказав мені: “Ми розуміємо, що дипломатія – це повільна справа. Але час вимірюється не годинами зустрічей, а людськими життями”.
Що це означає для звичайних українців
Що означає ця заява Пєскова для звичайних українців? Насправді, небагато. Це чергова словесна конструкція, яка не змінює реального стану речей. Переговори на паузі, американська сторона зайнята, російська сторона чекає. А Україна живе у цій невизначеності вже більше трьох років повномасштабної війни. Коли я розмовляю з людьми у селах Черкащини чи Кіровоградщини, бачу, що вони навчилися жити незалежно від цих заяв. Вони працюють, допомагають один одному, віддають своїх синів і дочок на фронт.
Питання формату переговорів
Тристоронній формат переговорів сам по собі викликає питання у багатьох. Чому Україна не може домовлятися напряму з тими, хто розв’язав цю війну? Чому потрібен посередник? У Івано-Франківську вчитель історії Михайло Петрович пояснював своїм учням: “Дипломатія працює так – іноді потрібна третя сторона, щоб зблизити позиції. Але справжнє питання не в форматі, а в готовності сторін іти на компроміси”.
Втома від невизначеності
Я помічаю, що люди втомилися від невизначеності. Не від самої війни – українці показали неймовірну стійкість. Але від цих постійних “можливо”, “скоро”, “якщо узгодять графіки”. У Луцьку жінка на ринку сказала мені тиждень тому: “Хай би вже щось конкретне сказали. Або будуть переговори, або ні. А то тримають нас у підвішеному стані”.
Життя продовжується
Водночас я бачу, що регіони продовжують розвиватися попри все. У Миколаєві відкрилася нова пекарня, яка дає роботу тридцяти людям. У Хмельницькому місцеві активісти створили центр підтримки переселенців. У Тернополі молодь організувала освітні курси для військових, які повертаються з фронту. Життя не чекає, поки дипломати узгодять свої графіки.
Слова Пєскова про те, що пауза є тимчасовою, звучать як заспокійлива мантра. Але тимчасовість у дипломатії може тривати місяцями. А кожен такий місяць – це тисячі обстрілів, сотні зруйнованих будинків, десятки втрачених життів. Коли я пишу цю статтю у своєму кабінеті в Полтаві, за вікном весна. Природа не чекає переговорів, щоб розквітнути. І люди теж не чекають.
Висновок
Українці навчилися жити у цій реальності. Вони розуміють, що дипломатія – це складний процес, що великі держави мають свої інтереси, що Америка може бути зайнята подіями на Близькому Сході. Але вони також знають, що їхнє життя, їхня земля, їхнє майбутнє не можуть чекати вічно. Кожен день війни – це день без нормального життя для мільйонів людей. І жодні графіки, жодні паузи в переговорах не виправдовують цієї затримки.
