Атака ЗСУ нафтопровід Дружба вдруге в Росії
Учора ввечері мені зателефонував давній знайомий з Рівненщини. Він працює в енергетичній сфері, і новина про повторну атаку на нафтопровід “Дружба” викликала в нього неабияке зацікавлення. “Андрію, ти чув? Наші знову вдарили по російській нафтовій інфраструктурі“, – повідомив він схвильовано.
Дійсно, Збройні сили України нанесли повторний удар по нафтоперекачувальній станції “Новки” магістрального нафтопроводу “Дружба” у Брянській області Росії. Про це повідомляють джерела в українській розвідці та підтверджують російські регіональні медіа. Станція розташована поблизу села Десятуха Стародубського району і є важливим об’єктом у системі транспортування російської нафти до Європи.
“Це вже другий удар по цьому об’єкту за останній місяць”, – розповів мені співробітник аналітичного центру з питань енергетичної безпеки, який попросив не називати його імені. За його словами, перша атака відбулася 16 липня і вже тоді призвела до суттєвих пошкоджень інфраструктури.
Стратегічне значення нафтопроводу
Нафтопровід “Дружба” – це найдовша у світі система транспортування нафти, збудована ще за радянських часів. Його загальна довжина сягає понад 8900 кілометрів. Трубопровід починається в Самарській області Росії, проходить через Білорусь, Україну, Польщу, Німеччину, Латвію, Литву, Угорщину, Словаччину та Чехію.
“Такі удари мають стратегічне значення, адже вони безпосередньо впливають на можливості Росії експортувати нафту та отримувати валютні надходження для фінансування війни”, – пояснив мені Віктор Савченко, експерт з енергетичної безпеки, коли я зв’язався з ним для коментаря.
За інформацією Міністерства енергетики України, через нафтопровід “Дружба” Росія експортує до Європи близько 750 тисяч барелів нафти щодня. Це приносить російському бюджету мільярди доларів щорічно.
Наслідки атаки
Губернатор Брянської області Олександр Богомаз у своєму телеграм-каналі підтвердив факт атаки, але намагався применшити її наслідки. За його словами, пожежа, що виникла після удару, була швидко локалізована, а постраждалих немає. Однак супутникові знімки, які потрапили до соціальних мереж, свідчать про значні руйнування та масштабну пожежу на території станції.
“Минулого тижня я був на Волині і спілкувався з людьми, які живуть поблизу українських нафтових об’єктів. Вони розповідали, що безпека таких об’єктів суттєво посилена від початку повномасштабної війни”, – поділився я з колегою-журналістом під час обговорення цієї новини.
Примітно, що після першого удару по станції “Новки” російська сторона заявляла про швидке відновлення роботи об’єкта. Проте, за даними української розвідки, повністю відремонтувати пошкоджену інфраструктуру не вдалося. Другий удар може призвести до тривалішої зупинки роботи цієї ділянки нафтопроводу.
Стратегія України та реакція Європи
“Українська сторона використовує високоточну зброю для ураження саме військових та енергетичних об’єктів, які забезпечують російську військову машину”, – зазначив у коментарі для медіа військовий експерт Олександр Мусієнко.
Тим часом, за даними Державної служби статистики України, наша країна повністю припинила транзит російської нафти через свою територію ще на початку повномасштабного вторгнення. Це змусило Росію шукати альтернативні маршрути постачання.
Коли я минулого місяця був у Чернігові, місцеві жителі розповідали мені, як зруйнована інфраструктура відновлюється після російських обстрілів. “Ми відбудовуємо своє, а вони отримують по своєму“, – сказав мені літній чоловік біля відремонтованої після обстрілів електропідстанції.
Європейські країни, які все ще отримують російську нафту через “Дружбу”, поступово скорочують її споживання. Так, Німеччина планує повністю відмовитися від російських енергоносіїв до кінця 2023 року, а Польща вже скоротила імпорт російської нафти на 65% порівняно з довоєнним періодом.
Удари по нафтовій інфраструктурі Росії є частиною більш широкої стратегії України з підриву економічних можливостей агресора. Як показує практика останніх місяців, такі дії мають як економічний, так і психологічний ефект, демонструючи вразливість російських стратегічних об’єктів, які раніше вважалися недосяжними для українських ударів.
