Під ударом з неба: як Костянтинівка оговтується після чергової атаки
Вранішнє сонце ледь пробивалося крізь хмари, коли я під’їжджав до Костянтинівки. Місто зустріло мене тишею, яка здавалася оманливою. За кілька годин до мого приїзду російська авіація завдала удару по житлових кварталах. Чергова трагедія у довгому списку воєнних злочинів окупантів.
Вулиці, якими я їхав, були майже порожні. Лише зрідка траплялися перехожі, що поспішали у своїх справах, та машини швидкої допомоги, які мчали до лікарні. Біля зруйнованого будинку вже працювали рятувальники ДСНС.
Свідчення очевидців
“Авіаудар стався близько п’ятої ранку,” – розповів мені Олексій, співробітник ДСНС, витираючи спітніле чоло. “Люди спали, коли це трапилось. Дивом обійшлося без загиблих, але маємо сімох поранених цивільних, серед них двоє дітей.”
На місці трагедії я зустрів Марину Петрівну, 67-річну пенсіонерку, яка живе в сусідньому будинку. Жінка розповіла, що прокинулася від страшного гуркоту.
“Я думала, що це кінець. Вікна повилітали, двері перекосило. Але Господь змилувався – живі залишились,” – каже вона, нервово перебираючи в руках хустинку. “Це вже третій обстріл за місяць. Раніше було тихіше.”
Масштаби руйнувань
За даними місцевої влади, внаслідок ранкового авіаудару пошкоджено три багатоповерхівки та п’ять приватних будинків. Одна з будівель зазнала значних руйнувань.
Міський голова Костянтинівки Олег Азаров підтвердив інформацію про сімох постраждалих та розповів про першочергові заходи з ліквідації наслідків.
“Створено оперативний штаб, працюють усі комунальні служби. Постраждалим надається психологічна допомога та тимчасове житло. Робимо все можливе, щоб якнайшвидше відновити пошкоджену інфраструктуру,” – зазначив він.
Медична допомога постраждалим
У місцевій лікарні, куди доправили поранених, мені вдалося поспілкуватися з медичним персоналом. Лікар-травматолог Ірина Ковальчук розповіла, що стан усіх постраждалих стабільний.
“Переважно осколкові поранення різного ступеня тяжкості, контузії. Дітям 8 та 12 років надано необхідну допомогу, їхньому життю ніщо не загрожує. Але психологічні травми часто лікуються довше, ніж фізичні,” – пояснила вона.
Допомога громади
На вулицях міста відчувається напруга, але водночас – неймовірна стійкість місцевих жителів. Поки комунальники розчищали вулиці від уламків, сусіди допомагали постраждалим рятувати речі з пошкоджених помешкань.
Волонтери з місцевої організації “Костянтинівка єдина” вже розгорнули пункт гарячого харчування для постраждалих та рятувальників. Їхня координаторка Світлана Дмитренко не приховує емоцій.
“Ми вже звикли оперативно реагувати на такі ситуації. Страшно те, що доводиться звикати до війни. Але ми тримаємося разом, допомагаємо одне одному. В цьому наша сила,” – каже вона, розливаючи гарячий чай для рятувальників.
Відновлення та компенсації
За попередніми оцінками фахівців Донецької військової адміністрації, для відновлення пошкодженого житла знадобиться щонайменше кілька місяців. Наразі визначається обсяг необхідних будівельних матеріалів та формуються списки постраждалих для надання матеріальної допомоги.
Представник військової адміністрації Сергій Кравченко запевнив, що держава не залишить людей наодинці з бідою.
“Усім постраждалим буде надано компенсацію. Створено спеціальну комісію для оцінки збитків. Паралельно працюємо над посиленням системи оповіщення, щоб мінімізувати ризики для цивільного населення в майбутньому,” – повідомив він.
Рішення залишитися
Незважаючи на регулярні обстріли, більшість місцевих жителів відмовляються евакуйовуватися. Для багатьох Костянтинівка залишається єдиним домом, попри всі ризики.
“Куди їхати? Тут моя хата, мої сусіди, вся моя історія,” – пояснює мені 58-річний Василь, допомагаючи затягувати плівкою вибиті вікна в під’їзді. “Переживемо і це. Головне, щоб війна швидше закінчилась.”
Життя триває
Над містом знову звучить сирена повітряної тривоги. Люди втомлено прямують до укриттів. Але в їхніх очах я бачу не лише страх, а й непохитну віру в майбутнє.
Завтра тут знову кипітиме робота з відновлення, а люди продовжуватимуть свій щоденний подвиг – жити попри все. І ця стійкість, яку я спостерігаю у Костянтинівці, відображає силу духу всієї України.
Уже від’їжджаючи з міста, я мимоволі повертаюся думками до Марини Петрівни та її сусідів. Їхні історії – це не просто репортаж для новин. Це нагадування, що за сухими зведеннями про “авіаудари” та “постраждалих” стоять реальні людські долі, які щодня випробовує війна.
