Вже третій тиждень я перебуваю на Донеччині, збираючи історії людей, які опинилися за кілька десятків кілометрів від епіцентру найжорстокіших боїв. Учора мені вдалося поспілкуватися з мешканцями Покровська, міста, яке зараз стало символом нескореності на східному фронті.
“Ми звикли засинати під звуки вибухів,” – каже мені Марія Степанівна, пенсіонерка, яка відмовляється покидати рідне місто попри посилення обстрілів. Сидимо з нею в напівпідвальному приміщенні, яке місцеві перетворили на імпровізований центр підтримки. “Тут моя домівка, тут поховані мої батьки. Куди я поїду?”
За даними Генерального штабу ЗСУ, саме Покровський напрямок став епіцентром бойових зіткнень останніми тижнями. Російські війська намагаються просунутися вглиб території, але наші захисники мужньо стримують натиск ворога.
Життя за 20 кілометрів від передової
Олексій Петренко, голова місцевої громадської організації “Майбутнє Покровська”, показує мені карту району. На ній – позначки місць, де організація доставляє гуманітарну допомогу.
“Раніше ми займалися розвитком міста, озелененням парків. Тепер наше завдання – допомогти вижити,” – розповідає він, гортаючи фотографії на телефоні. На знімках – розбиті будинки, вирви від снарядів і виснажені, але рішучі обличчя містян.
Щодня ситуація змінюється. Військові повідомляють, що противник не припиняє спроб наступу. Але Покровськ тримається.
“Найскладніше – це невизначеність,” – ділиться зі мною Тарас, 35-річний працівник вугільної шахти. “Ми не знаємо, що буде завтра. Але знаємо одне – ми не здамося.”
Шахтарське місто на військовому становищі
Покровськ – традиційно шахтарське місто. До повномасштабного вторгнення тут працювало кілька потужних вугільних підприємств. Тепер багато шахт призупинили роботу, але деякі продовжують функціонувати.
“Наша шахта ‘Покровська’ працює в обмеженому режимі,” – розповідає Віктор Михайлович, гірничий інженер з 30-річним стажем. “Хлопці спускаються під землю, знаючи, що нагорі може статися все що завгодно. Це справжній героїзм.”
За інформацією місцевої військової адміністрації, близько 35% населення залишилося в місті. Здебільшого це люди похилого віку, ті, хто не має куди їхати, або ті, хто забезпечує роботу критичної інфраструктури.
“Мій син воює на передовій, а я підтримую місто,” – говорить Сергій, працівник водоканалу. “Щодня ми лагодимо пошкоджені мережі. Якщо ми виїдемо – хто забезпечить людей водою?”
Діти війни
Особливо вражають дитячі історії. У підвалі школи №3, який перетворили на укриття, зустрічаю 10-річну Софійку. Вона малює яскраві квіти на аркуші паперу.
“Це для нашого міста, щоб воно розквітло знову,” – пояснює дівчинка, не відриваючись від малюнка. “Коли все закінчиться, я повішу цей малюнок у своїй кімнаті.”
Вчителька Наталія Іванівна організувала в укритті імпровізовані уроки для дітей, які залишилися в місті.
“Ми не можемо допустити, щоб діти втрачали знання,” – каже вона. “Війна колись закінчиться, а освіта залишиться. Це наша інвестиція в майбутнє.”
Волонтери – невидимі герої міста
У Покровську активно працюють волонтерські організації. Одна з них – “Покровськ Єдиний” – щодня готує гарячі обіди для літніх людей та сімей, які опинилися в скруті.
“Ми годуємо близько 200 людей щодня,” – розповідає Олена, координаторка кухні. “Продукти отримуємо як гуманітарну допомогу, дещо купуємо самі. Головне – щоб люди не голодували.”
За даними Донецької обласної військової адміністрації, в регіоні залишається близько 650 тисяч мешканців, з яких приблизно 40 тисяч – діти. Всі вони потребують підтримки, особливо в прифронтових містах, таких як Покровськ.
Надія всупереч всьому
Незважаючи на щоденні загрози, жителі Покровська зберігають віру в перемогу. На центральній площі міста, попри небезпеку, майорить великий український прапор.
“Цей прапор – наш символ,” – говорить місцевий військовий комендант Петро. “Доки він тут – місто українське. І так буде завжди.”
Повертаючись до Краматорська, звідки я планую їхати далі на захід країни, спостерігаю за колоною військової техніки, що рухається в бік Покровська. Це підкріплення для наших захисників.
“Ми вистоїмо,” – сказав мені на прощання Олексій з громадської організації. “Покровськ – це не просто точка на карті. Це наш дім, наша історія і наше майбутнє.”
І з цими словами неможливо не погодитися. Бо саме такі міста, як Покровськ, їхні мужні жителі та захисники – це справжнє обличчя нескореної України.
