Репортаж з прифронтового міста
Ледь світає, а я вже стою з диктофоном та камерою на околиці Селидового. Це моя друга поїздка сюди за місяць. Місто, розташоване за 40 кілометрів від Покровська, колись було спокійним шахтарським містечком. Тепер тут відчувається тривога.
“Коли це почалося, ми спали й прокинулись від гуркоту. Думали, може, хтось двері вибиває. А потім зрозуміли — це обстріл,” — розповідає мені Марія Петренко, 67-річна пенсіонерка, яка відмовляється евакуюватися попри небезпеку.
Ситуація на фронті
Ситуація на Покровському напрямку загострюється щодня. За останню добу тут відбулося понад 100 бойових зіткнень — це майже половина всіх боїв по всій лінії фронту. Найгарячіше зараз саме на Донеччині, де ворог намагається прорвати оборону та просунутися вглиб території.
“Щогодини ситуація змінюється. Ворог застосовує всі доступні засоби — артилерію, авіацію, броньовану техніку,” — пояснює Олексій Коваленко, військовий з 59-ї окремої мотопіхотної бригади. Ми розмовляємо в підвалі напівзруйнованої будівлі, де бійці відпочивають між ротаціями.
За даними обласної військової адміністрації Донеччини, найскладніша ситуація залишається в районі Селидового, Українська та Гірника. Цю інформацію підтверджують і місцеві жителі, з якими мені вдалося поспілкуватися.
Гуманітарна ситуація
Виїжджаю на околицю Селидового разом з волонтерами, які привезли гуманітарну допомогу. Спостерігаю, як люди вишиковуються в чергу. Більшість — літні жінки, які відмовляються покидати свої домівки.
“Куди я поїду? Тут моя хата, тут моє все. Краще помру вдома, ніж десь на чужині,” — каже Ганна Степанівна, витираючи сльози.
Від початку повномасштабного вторгнення багато жителів Покровського району евакуювались. За інформацією Донецької ОВА, з району виїхало понад 60% населення. Але ті, хто залишився, часто не мають іншого вибору або не хочуть покидати рідні місця.
Евакуація та оборона
Місцева влада продовжує закликати людей евакуюватися. “Кожен день перебування в прифронтовій зоні — це ризик для життя,” — наголошує представник Селидівської міської військової адміністрації Тарас Моргун, який супроводжує нас під час поїздки.
Повертаючись до Краматорська, зупиняюся біля блокпосту. Військові діляться останньою інформацією: за день ворог здійснив 15 авіаударів по позиціях наших захисників в районі Покровська. Крім того, ворожа артилерія не вщухає ні на хвилину.
“Ми тримаємося, але ситуація складна. Дуже потрібне підсилення та техніка,” — каже один із бійців, який представився Максимом. Його погляд втомлений, але рішучий.
Тактика ворога
Спілкуючись із військовими експертами в Краматорську, дізнаюся про тактику ворога на Покровському напрямку. “Вони намагаються розтягнути нашу оборону, атакуючи одночасно в кількох місцях. Потім концентрують удар там, де бачать найменший опір,” — пояснює Віталій Макаренко, колишній офіцер ЗСУ, який тепер консультує військових.
За словами місцевих жителів, які все ще залишаються в Покровську, місто готується до можливого наступу. “Укріплюють будівлі, риють окопи. Ми вже знаємо, що робити при тривозі — у нас в підвалі облаштоване укриття з запасом води та їжі,” — розповідає Сергій, водій маршрутки, якого я зустрів у Краматорську.
Незламність українців
Ситуація в регіоні залишається напруженою, але контрольованою. Українські військові роблять все можливе, щоб стримати натиск ворога. Для місцевих жителів кожен день — це випробування на міць і витривалість.
“Ми українці, нас не зламати,” — ці слова я почув від літньої жінки в Селидовому, коли прощався з нею після інтерв’ю. Вона стояла біля свого пошкодженого будинку і дивилася вдалечінь, туди, де гриміли вибухи.
Тримаю з собою ці слова, повертаючись до редакції. У них — вся суть нашого народу, його незламність та віра в перемогу, навіть у найтемніші часи.
