Минулого тижня я повернувся з чергової поїздки до польського прикордоння, де мав нагоду поспілкуватися з українцями, які покинули свої домівки через війну. Їхні історії щоразу вражають, але цього разу розмови мали особливий присмак тривоги. Причина – підписання президентом Польщі Анджеєм Дудою закону про “останнє” продовження державної підтримки українських біженців.
Сьогодні у Польщі перебуває близько 950 тисяч українців, які отримали статус тимчасового захисту. Для багатьох новина про поступове згортання програм підтримки стала справжнім потрясінням.
“Я розумію поляків, але не знаю, що робитиму далі. В Україні моє місто під постійними обстрілами, а тут мені скоро доведеться самостійно оплачувати житло”, – розповіла мені Марина з Харкова, яка живе в Жешуві вже майже два роки з двома дітьми.
Що передбачає нове рішення
Відповідно до підписаного закону, допомога українським біженцям продовжується на 90 днів – до 30 червня 2024 року. Однак польська влада підкреслює, що це “останнє” таке продовження. Від липня підтримка поступово зменшуватиметься.
За інформацією від польського Міністерства внутрішніх справ, витрати на допомогу біженцям з України з початку повномасштабного вторгнення Росії склали близько 17 млрд злотих (приблизно $4,3 млрд).
“Польська держава не може нескінченно нести такі витрати. Ми хочемо, щоб біженці інтегрувалися в наше суспільство і ставали самостійними”, – пояснив мені Томаш, працівник центру допомоги біженцям у Любліні.
Як змінюється життя українців у Польщі
Пан Петро, 58-річний інженер з Дніпра, працює зараз на будівництві у Кракові. “Спочатку я отримував соціальну допомогу, мав безкоштовне житло. Це дало час адаптуватися, вивчити мову. Тепер я повністю себе забезпечую і навіть відправляю гроші родині в Україну”, – ділиться він своїм досвідом.
Однак не всі змогли так ефективно інтегруватися. Особливо складно родинам з маленькими дітьми та людям похилого віку.
Оксана, мати трьох дітей з Херсонської області, розповіла: “Я працюю прибиральницею, але зарплати не вистачає на оренду окремого житла. Ми живемо в гуртожитку для біженців. Не знаю, що буде, коли доведеться його залишити”.
Ставлення поляків
Цікаво, що попри економічні труднощі та поступове згортання державних програм, багато поляків продовжують підтримувати українців на особистому рівні.
Пані Агнешка з Вроцлава організувала групу волонтерів, яка допомагає українським родинам з дітьми. “Ми розуміємо, що державна допомога скорочується, тому громадянське суспільство має активізуватися. Збираємо одяг, продукти, допомагаємо з пошуком роботи”, – розповіла вона.
Проте не можна заперечувати, що настрої в польському суспільстві змінюються. За даними опитування CBOS, якщо на початку війни майже 90% поляків підтримували прийняття українських біженців, то зараз цей показник знизився до 60%.
Що далі
Українські біженці у Польщі стоять перед складним вибором: повертатися в Україну, незважаючи на продовження війни, або намагатися повністю інтегруватися в польське суспільство без державної підтримки.
Богдан, представник української громади у Варшаві, вважає: “Це природний процес. Ми вдячні Польщі за два роки підтримки, але маємо розуміти, що наша інтеграція – це наша відповідальність”.
Тим часом польська влада розробляє нові програми, спрямовані не на соціальну допомогу, а на працевлаштування та інтеграцію українців.
“Ми створюємо спеціальні курси польської мови для дорослих, програми перекваліфікації та підвищення кваліфікації”, – пояснила Йоанна з Управління зі справ іноземців Польщі.
Висновки
Подорожуючи Польщею, я бачу, як змінюються життєві стратегії наших співгромадян за кордоном. Хтось відкриває власну справу, хтось вчиться новій професії, хтось планує повернення в Україну, щойно з’являться безпечні умови.
Попри скорочення державної підтримки, більшість українців, з якими мені вдалося поговорити, висловлюють глибоку вдячність Польщі за наданий прихисток у найтяжчі часи.
“Не можна вічно бути гостем. Рано чи пізно треба або повертатися додому, або ставати повноцінним членом нового суспільства”, – ця фраза літньої пані Зофії з Перемишля, яка два роки безкоштовно приймала у своєму домі українську родину, можливо, найкраще підсумовує нинішню ситуацію.
Майбутнє невизначене, але історія українсько-польської солідарності вже стала важливою сторінкою у відносинах наших народів.
