Майбутні збройники під землею: як харківські студенти навчаються попри обстріли
У підземному лабораторному приміщенні Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут” сьогодні незвично людно. Другокурсники факультету озброєння уважно стежать за викладачем, який демонструє принципи роботи балістичної установки. Стіни тут товсті, а звуки вибухів, що час від часу долинають з поверхні, здаються далекими й приглушеними.
“Коли почалися масовані обстріли міста, ми швидко перенесли частину обладнання в підвальні приміщення”, — розповідає Тарас Петренко, завідувач кафедри озброєння та військової техніки. “Спочатку думали, що це тимчасово, але вже другий рік наші студенти опановують професію під землею”.
Харків, розташований лише за 30 кілометрів від кордону з Росією, від початку повномасштабного вторгнення перетворився на місто-фортецю. Не дивно, що місцевий політех, який має давні традиції підготовки інженерів оборонної галузі, зіткнувся з безпрецедентними викликами, але й отримав нове дихання.
Нове покоління захисників
“Раніше набір на спеціальність ‘Озброєння та військова техніка’ був невеликий, а тепер — конкурс 5 осіб на місце”, — каже Олена Сергіївна, відповідальна секретарка приймальної комісії. “Молодь розуміє, що ці знання — це не просто професія, а можливість безпосередньо впливати на захист країни”.
Студенти, з якими мені вдалося поговорити, вражають своєю зрілістю та цілеспрямованістю. Владислав, 20-річний другокурсник, до вступу в університет служив у територіальній обороні. “Я на власні очі бачив, наскільки важливі інноваційні розробки та якісне обслуговування техніки. Після війни хочу працювати в конструкторському бюро і створювати нові зразки озброєння для нашої армії”.
Оксана приїхала вчитися з Полтавщини і вже встигла проявити себе в розробці системи охолодження для великокаліберної зброї. “Коли я розповідаю знайомим, що вивчаю озброєння, багато хто дивується — мовляв, не жіноча це справа. Але в нашій групі дівчат майже половина, і ми часто показуємо кращі результати, особливо в точних розрахунках”.
Навчання в умовах війни
Навчання в бомбосховищі має свої особливості. Через обмежений простір деякі практичні заняття доводиться проводити позмінно. Університет обладнав підземні аудиторії всім необхідним: проведено інтернет, встановлено комп’ютери та проєктори, а для деяких спеціальностей створено компактні лабораторії.
“Найскладніше було перенести випробувальні стенди”, — зізнається Віктор Іванович, викладач з 30-річним стажем. “Деякі установки просто неможливо розмістити під землею через їхні габарити. Тому частину практикумів ми замінили комп’ютерним моделюванням, а коли ситуація дозволяє — швидко піднімаємося в наземні лабораторії”.
У бомбосховищі студенти не лише навчаються. Тут сформувалася особлива атмосфера єдності та взаємодопомоги. Коли оголошують повітряну тривогу, студенти й викладачі з інших факультетів спускаються до них, і заняття часто перетворюються на міждисциплінарні дискусії.
“Одного разу до нас на лекцію з балістики прийшли хіміки. Вони так зацікавилися, що ми спільно почали розробляти проєкт покращення захисних властивостей броні”, — розповідає доцент Ігор Мельник.
Співпраця з оборонною галуззю
Університет тісно співпрацює з оборонними підприємствами регіону. Інженери Харківського бронетанкового заводу регулярно проводять майстер-класи для студентів, а найкращі випускники отримують запрошення на роботу ще до отримання дипломів.
“Зараз наші студенти працюють над адаптацією західних систем озброєння до українських реалій”, — з гордістю розповідає ректор університету. “Їхні розробки вже зацікавили військових. Нещодавно одна група запропонувала вдосконалення для системи наведення протитанкових комплексів, і ця ідея зараз проходить випробування”.
Погляд у майбутнє
Умови навчання тут далекі від ідеальних. Взимку в підземних приміщеннях буває холодно, влітку — задушливо. Але ніхто не скаржиться. Навпаки, студенти з ентузіазмом говорять про майбутнє.
“Після перемоги Україні знадобляться тисячі фахівців з озброєння для відновлення армії”, — переконаний третьокурсник Денис. “І ми будемо готові. Те, що ми зараз вивчаємо в теорії та на симуляторах, скоро будемо втілювати на новітніх зразках техніки”.
Незважаючи на війну і постійну небезпеку, у харківському політесі життя триває. Студенти складають сесії, захищають дипломи, а викладачі продовжують передавати знання та досвід наступному поколінню інженерів.
“Наше завдання — не просто вижити в цей складний час, а й підготувати спеціалістів, які зможуть забезпечити технологічну перевагу України у майбутньому“, — підсумовує Тарас Петренко, проводжаючи мене до виходу з університетського бомбосховища.
Коли я покидав політех, над містом знову завила сирена. Студенти, які саме виходили з корпусу, спокійно розвернулися і попрямували назад до укриття. У їхній впевненій ході не було ні страху, ні розгубленості — лише рішучість людей, які точно знають, заради чого навчаються під землею.
