Минулого тижня вирушив до Дніпра, щоб дослідити ситуацію з доступом до медичних послуг для внутрішньо переміщених осіб. За час повномасштабного вторгнення це місто прийняло понад 150 тисяч переселенців, створивши додаткове навантаження на місцеву медичну систему.
“Коли ми приїхали до Дніпра з Херсона, думали, що найскладніше вже позаду — знайти житло, роботу. Але несподівано зіткнулися з проблемою отримання медичної допомоги”, — розповідає Марина Ковальчук, мати двох дітей.
Її син потребував термінової консультації алерголога через загострення астми. Сім’я зіткнулася з тим, що більшість лікарів не мали вільних місць для запису, а в деяких клініках навіть не приймали переселенців, посилаючись на перевантаженість.
Основні перешкоди для ВПО
Спілкуючись із десятками переселенців та медичними працівниками, я виявив кілька ключових проблем:
1. Відсутність інформації. Більшість ВПО не знають, як і де перереєструвати декларацію з сімейним лікарем.
2. Переповненість медзакладів. “У нашій поліклініці один терапевт обслуговує майже 3000 пацієнтів замість нормативних 1800”, — каже Олена Петренко, заступниця головного лікаря міської лікарні №4 у Дніпрі.
3. Проблеми з документами. Багато переселенців виїхали без медичної документації.
4. Доступ до ліків. Особливо гостро це питання стоїть для людей із хронічними захворюваннями.
Як система намагається адаптуватися
Олександр Сергієнко, представник Департаменту охорони здоров’я Дніпропетровської ОВА, розповів, що влада запровадила кілька механізмів для полегшення ситуації.
“Ми створили додаткові ставки сімейних лікарів у районах із найбільшою концентрацією переселенців. Також працює програма компенсації вартості ліків для ВПО з хронічними захворюваннями”, — пояснює Сергієнко.
У Дніпрі також діє мобільний медичний пункт, який щотижня відвідує місця компактного проживання переселенців. Там можна отримати первинну консультацію та направлення до профільних спеціалістів.
Історії з перших вуст
Під час поїздки до модульного містечка на околиці Дніпра я познайомився з Василем Степановичем, 68-річним переселенцем із Донеччини. Чоловік страждає на гіпертонію та потребує регулярного прийому ліків.
“Перші два місяці було дуже складно. Ліки, які я приймав роками, тут продаються під іншими назвами. Місцевий терапевт допоміг розібратися з аналогами та виписав рецепт за програмою “Доступні ліки”, — розповідає Василь Степанович.
Його історія закінчилася добре, але не всім так щастить. Ірина з Мелітополя, мама дитини з інвалідністю, три місяці не могла знайти дитячого невролога.
“Нам порадили звернутися до благодійного фонду “Карітас”. Там нам допомогли записатися на прийом і навіть частково компенсували вартість дорогих обстежень”, — каже жінка.
Що робити переселенцям: практичні поради
На основі спілкування з медиками та представниками громадських організацій, я зібрав рекомендації для ВПО:
1. Укладіть нову декларацію з сімейним лікарем у місці тимчасового проживання. Це можна зробити онлайн через систему “Helsi” або безпосередньо у медзакладі.
2. Зверніться до громадських організацій, які допомагають переселенцям. У Дніпрі активно працюють “Карітас”, “Червоний Хрест” та “Лікарі без кордонів”.
3. Використовуйте гарячу лінію 1677 Міністерства охорони здоров’я для консультацій щодо медичних послуг.
4. Зберігайте всі медичні документи в електронному вигляді (фотографуйте та зберігайте в хмарному сховищі).
5. Для отримання ліків за програмою реімбурсації обов’язково оформіть довідку ВПО.
Системні рішення на майбутнє
“Проблема не зникне сама собою, навіть якщо війна закінчиться завтра”, — говорить Наталія Вишневська, керівниця ГО “Медична допомога”.
За її словами, необхідно працювати над довгостроковими рішеннями: створенням додаткових медичних закладів у районах з великою кількістю ВПО, спрощенням процедури отримання медичної допомоги та запровадженням спеціальних програм психологічної підтримки.
Після тижня роботи в Дніпрі я переконався, що доступ до медицини — одна з найважливіших, але часто недооцінених проблем для переселенців. Хочеться вірити, що відповідальні структури врахують потреби цих людей при плануванні медичної реформи та післявоєнної відбудови.
Бо як влучно сказала мені одна з переселенок: “Ми втратили дім, але не повинні втрачати здоров’я і надію”.
