Міграція українських чоловіків до Польщі: щодня 1600 юнаків перетинають кордон
На невеликому пропускному пункті “Шегині” на українсько-польському кордоні черга розтягнулася на кілька сотень метрів. Більшість у ній – молоді чоловіки з рюкзаками та невеликими валізами. За останніми даними Прикордонної служби Польщі, щодня кордон перетинає близько 1600 українських чоловіків призовного віку. Я приїхав сюди, щоб зрозуміти, хто ці люди і чому вони залишають Україну.
“Я не тікаю, я їду працювати,” – каже Олексій, 28-річний інженер із Житомира. “Моя родина залишилася вдома, а я мушу заробляти. Зарплата в Польщі дозволяє не просто виживати, а допомагати батькам і відкладати на власне житло.” Олексій має офіційний дозвіл на виїзд, як і більшість тих, з ким я спілкувався.
Статистика та тенденції
За даними Державної прикордонної служби України, кількість молодих чоловіків, які виїжджають до Польщі, зросла на 40% порівняно з минулим роком. Польські роботодавці активно рекрутують українців, пропонуючи зарплати від 1000 євро та допомогу з житлом.
Міхал Ковальський, власник будівельної компанії у Вроцлаві, розповідає: “Українці – чудові працівники, відповідальні та кваліфіковані. Ми навіть розробили спеціальну програму інтеграції, щоб допомогти їм освоїтися в Польщі.”
Особисті історії
Проте не всі історії однакові. У невеликому кафе поблизу кордону зустрічаю Тараса. Йому 31, він колишній ІТ-спеціаліст із Дніпра. “Я виїхав легально, у мене медвідвод, але правда в тому, що я боюся війни. Хтось скаже, що я зрадник, але я вважаю, що приношу більше користі, працюючи та надсилаючи гроші додому, ніж якби загинув на фронті.” Обличчя Тараса напружене, він говорить тихо, ніби виправдовуючись.
У прикордонному містечку Перемишль я зустрічаю Марію, дружину одного з мігрантів. “Мій чоловік поїхав до Варшави три місяці тому. Він щомісяця надсилає нам із донькою 600 євро. Це більше, ніж він заробляв у Львові за півроку. Звісно, ми сумуємо, але розуміємо його вибір.”
Соціально-економічний вплив
Питання трудової міграції викликає гострі дискусії в українському суспільстві. Андрій Бочковський, соціолог із Київського національного університету, пояснює: “Ми спостерігаємо дві основні групи мігрантів: ті, хто виїжджає через економічні причини, і ті, хто уникає мобілізації. Держава повинна розрізняти ці категорії та шукати шляхи утримання кваліфікованих кадрів в Україні.”
За даними Національного банку України, трудові мігранти переказали минулого року понад 14 мільярдів доларів, що становить майже 10% ВВП країни. Ці кошти підтримують економіку, але не вирішують проблему відтоку кадрів.
Нове життя за кордоном
Зустрічаю групу молодих хлопців на автовокзалі Перемишля. Вони щойно перетнули кордон і чекають на автобус до Вроцлава. Віталій, 26 років із Харкова, розповідає: “У нашому під’їзді майже не залишилося чоловіків мого віку. Хтось на фронті, але більшість виїхали працювати за кордон. Я їду до брата, він влаштував мене на фабрику. Через півроку планую повернутися додому.”
Польська влада намагається створити комфортні умови для українських працівників. “Ми спростили процедуру отримання дозволу на роботу та проживання для громадян України,” – коментує Якуб Новак із Міністерства праці Польщі. “Українці інтегруються дуже швидко, багато хто вже вивчив польську мову.”
У невеличкому українському ресторані у Кракові зустрічаю Сергія, який приїхав два роки тому і вже став менеджером. “Спочатку було складно, але поляки ставляться до нас із розумінням. Я створив тут невеличку українську спільноту. Разом відзначаємо свята, допомагаємо новачкам.”
Наслідки для України
Проблема трудової міграції має й інший бік. У деяких українських селах та містечках залишаються переважно жінки, діти та люди похилого віку. Оксана Павленко, голова Красилівської громади на Хмельниччині, розповідає: “У нас катастрофічно не вистачає робочих рук. Три місцеві підприємства закрилися, бо нема кому працювати.”
Експерти прогнозують, що тенденція до міграції зберігатиметься. “Доки в Україні не стабілізується економіка та безпекова ситуація, молоді чоловіки продовжуватимуть шукати кращої долі за кордоном,” – вважає економіст Тарас Козак.
Олег Чумак, підприємець із Полтави, має іншу думку: “Я створив бізнес в Україні і не планую нікуди їхати. Так, зараз складно, але хтось має відбудовувати країну. Не всі можуть воювати на фронті, але кожен може зробити внесок у відновлення економіки.”
Повертаючись до Києва, я розумію: питання міграції набагато складніше, ніж здається на перший погляд. Це історії тисяч людей, які щодня приймають непрості рішення, балансуючи між обов’язком, страхом, відповідальністю за родину та власним майбутнім. І кожна з цих історій заслуговує на розуміння.
