Церемонія вручення нагород
Минулого тижня в Солонці на Львівщині відбулася зворушлива церемонія, що сколихнула серця усіх присутніх. Шістнадцять родин загиблих захисників зі Львівського району отримали державні нагороди своїх рідних – орден “За мужність” ІІІ ступеня. Ці відзнаки Президент України присвоїв посмертно.
Церемонія проходила в районній військовій адміністрації. Там зібралися матері, дружини, діти та батьки полеглих воїнів. Кожен із них прийшов, щоб вшанувати пам’ять своїх героїв та отримати символ визнання їхньої жертви державою.
Вручав нагороди начальник Львівської РВА Андрій Сулим. Я бачив, як важко йому давалися слова підтримки. У його очах читалася глибока вдячність і біль за кожного загиблого.
“Ми у вічному боргу перед нашими захисниками та їхніми родинами. Жодні нагороди не замінять втрачених життів, але це наш обов’язок – зберегти пам’ять про кожного, хто віддав найцінніше за Україну”, – сказав Сулим під час церемонії.
Історії родин героїв
Олена Петренко, мати 24-річного Максима, ділиться зі мною спогадами: “Мій син мріяв стати військовим з дитинства. Коли почалося повномасштабне вторгнення, він першим пішов добровольцем. Казав, що не може сидіти вдома, коли його країна у небезпеці”.
Таких історій тут багато. За кожною нагородою – життя, мрії, плани на майбутнє. Кожен із цих шістнадцяти чоловіків мав свою історію, але всіх їх об’єднувала любов до рідної землі.
За даними Львівської РВА, серед загиблих були як досвідчені військові, так і ті, хто вперше взяв до рук зброю після початку повномасштабного вторгнення. Наймолодшому було 22 роки, найстаршому – 48.
Юрій Ковальчук, батько загиблого Тараса, розповідає: “Син служив у 24-й окремій механізованій бригаді. Загинув під Бахмутом, рятуючи побратимів. Для нас ця нагорода – не просто метал, це пам’ять, яку ми будемо берегти для його маленької доньки”.
Особливо вражає присутність дітей загиблих героїв. Маленька Софійка, якій лише 6 років, міцно тримає в руках орден батька. Вона ще не розуміє всієї глибини втрати, але відчуває важливість моменту. Її мама Оксана розповідає, що щовечора дівчинка розмовляє з фотографією тата.
У залі відчувалася особлива єдність – родини ділилися спогадами, підтримували одне одного. Тут не було чужих – лише ті, хто пережив спільне горе і знає ціну свободи.
Плани щодо вшанування пам’яті
Представники місцевої влади повідомили, що у Львівському районі планують створити Алею Героїв, де будуть увічнені імена всіх загиблих захисників. Також розробляється програма підтримки родин полеглих воїнів, яка включатиме як матеріальну допомогу, так і психологічний супровід.
“Ми прагнемо, щоб родини відчували постійну підтримку громади, – розповідає Марія Сидорчук, керівниця соціальної служби району. – Зараз працюємо над створенням центру підтримки, де рідні загиблих зможуть отримати юридичну консультацію, психологічну допомогу та просто знайти людей, які розуміють їхній біль”.
За останніми даними Міністерства оборони України, з початку повномасштабного вторгнення орденом “За мужність” нагороджено понад 8000 українських захисників, значна частина – посмертно.
Завершення церемонії
Наприкінці церемонії присутні вшанували загиблих хвилиною мовчання. У цій тиші відчувалася вага втрати і водночас – непохитна гордість за своїх героїв.
Коли я вже збирався йти, до мене підійшов Микола Ваврик, дідусь одного з нагороджених. “Напишіть, що наші хлопці загинули не дарма. Завдяки їм ми можемо жити у своїй країні і говорити рідною мовою. Їхній подвиг не має бути забутим“, – сказав він, міцно стискаючи в руках коробочку з орденом.
Ці слова, напевно, найкраще передають суть того, що відбувалося того дня у Солонці. Бо за кожною нагородою, за кожним ім’ям – історія справжнього подвигу і безмежної любові до України.
