Допомога в тіні війни
Останні два тижні об’їздив Житомирщину і Рівненщину, розмовляючи з керівниками місцевих громад. Мало хто з національних медіа цікавиться їхніми проблемами. Вони часто жартують: “Якщо не стріляє, значить все гаразд”. Але чи справді так?
Нерівномірний розподіл гуманітарної допомоги
Потрапивши у Корецьку громаду на Рівненщині, перше, що почув від голови — проблема з розподілом гуманітарної допомоги. “Ми зараз годуємо і забезпечуємо майже 3000 переселенців, а допомоги отримуємо в рази менше, ніж прифронтові області,” — розповідає Людмила Дмитрук, очільниця місцевої волонтерської організації.
Її слова підтверджуються нещодавнім дослідженням аналітичного центру “Соціальний моніторинг”: до 80% міжнародної гуманітарної допомоги спрямовується у східні та південні області, тоді як центральні та західні регіони отримують лише близько 15%.
Зупинившись у Новоград-Волинському на Житомирщині, зустрів Петра Ковальчука, керівника місцевого центру для переселенців. “Ми маємо приблизно 4500 зареєстрованих ВПО. І це лише офіційні дані. Реальна цифра значно більша, багато хто живе у родичів і не реєструється. А гуманітарна допомога — краплина в морі потреб”, — каже він, показуючи майже порожній склад.
Проблема не в тому, що прифронтові області не потребують підтримки. Навпаки — їм життєво необхідна максимальна допомога. Але громади центральної та західної України, які стали прихистком для мільйонів людей, часто залишаються поза увагою донорів.
Статистика та реальність
За даними Мінсоцполітики, понад 4,5 мільйони внутрішньо переміщених осіб зареєстровано по всій Україні, і майже половина з них мешкає саме в центральних та західних областях. Однак фінансування для цих регіонів становить лише малу частку від загального обсягу гуманітарної допомоги.
“Ми також війна, просто в іншому вимірі,” — емоційно висловилась Олена Савчук, директорка школи у Коростені, де організували центр допомоги переселенцям. “У нас в класах по 40 дітей замість 25. З них третина — переселенці. Потрібні додаткові парти, підручники, шкільне приладдя. А коли звертаємось по допомогу, нам часто відповідають: ‘Ви ж не обстрілювана територія’.”
Критичні потреби
Найскладніше ситуація з психологічною та медичною допомогою. У Овручі, що на півночі Житомирщини, один психолог працює з понад 200 переселенцями. “Людям потрібна регулярна підтримка, особливо дітям. Але мої можливості обмежені,” — розповідає Марина Ткаченко, єдиний психолог, який обслуговує місцевий центр для ВПО.
Медики також б’ють на сполох. “У нас збільшилось навантаження на 40%, а фінансування залишилось на довоєнному рівні,” — говорить Василь Петренко, головний лікар Рівненської районної лікарні. “Ліки для хронічних хворих серед переселенців — це величезна проблема. Вони часто не мають коштів на дорогі препарати.”
Позиція міжнародних організацій
Представники міжнародних організацій визнають проблему, але вказують на обмеженість ресурсів. “Ми намагаємось розподіляти допомогу відповідно до гуманітарних потреб, які зараз найгостріші на сході та півдні,” — пояснює Сергій Борисенко з офісу ООН в Україні. “Але погоджуємось, що ситуація потребує перегляду. Плануємо розширення програм для центральних та західних областей наступного року.”
Місцеві ініціативи та заклик до дій
Тим часом громади намагаються справлятися власними силами. У Здолбунові місцеві підприємці створили фонд підтримки переселенців. “Збираємо кошти, купуємо найнеобхідніше. Але це крапля в морі потреб,” — каже Микола Шевчук, співзасновник ініціативи.
Місцева влада та громадські організації закликають міжнародних донорів переглянути підходи до розподілу гуманітарної допомоги. “Ми розуміємо пріоритетність прифронтових територій, але просимо не забувати і про нас,” — підсумовує Оксана Лисенко, заступниця голови Житомирської ОВА. “Наші громади теж несуть тягар війни, просто в інший спосіб.”
Повертаючись з відрядження, я проїхав повз новий модульний містечок для переселенців під Рівним. Вікна світились теплом, але біля входу стояла довга черга людей за продуктовими наборами. Цей образ, здається, найкраще ілюструє нерівномірність гуманітарної підтримки в Україні — за фасадом відносного благополуччя західних регіонів ховаються тисячі історій невисловлених потреб.
