Обстріл Херсона 2024: загинув 69-річний чоловік
Минулої суботи російські війська знову обстріляли житлові квартали Херсона. Під час атаки загинув 69-річний місцевий мешканець. Я приїхав до міста через день після трагедії, щоб зустрітися з очевидцями та родичами загиблого.
Життя під обстрілами
Ранок у Херсоні починається з тривожної тиші. Люди виходять на вулиці з обережністю, постійно дослухаючись до звуків. Саме в такі моменти позірного спокою часто починаються обстріли.
“Ми вже навчилися розрізняти, що летить. Я вчора почула характерний свист і одразу впала на підлогу. Через хвилину пролунав вибух”, – розповідає Ірина Петренко, сусідка загиблого чоловіка.
За інформацією Херсонської обласної військової адміністрації, російські війська влучили в приватний будинок у Дніпровському районі міста. Снаряд розірвався у дворі, де в цей час перебував Микола Степанович, ветеран праці, який відмовився евакуюватися з міста.
“Батько казав, що нікуди не поїде зі своєї хати. Тут все його життя, сад, який він садив власними руками. Ми благали його виїхати до безпечнішого місця, але він був непохитний”, – розповідає зі сльозами на очах донька загиблого Олена.
Людська трагедія
Сусіди описують Миколу Степановича як спокійну, доброзичливу людину, яка попри обстріли продовжувала доглядати свій сад і допомагати сусідам з ремонтами. Він пережив окупацію, дочекався звільнення міста українськими військами, але став жертвою чергового обстрілу.
За даними рятувальників, тільки протягом останнього тижня російські війська обстріляли Херсон понад 20 разів. Цивільна інфраструктура міста зазнає постійних руйнувань, але найстрашніше – людські жертви, яких неможливо повернути.
“Від початку повномасштабного вторгнення в Херсонській області загинуло понад 400 цивільних осіб, близько 2000 отримали поранення різного ступеня тяжкості”, – повідомив Олександр Прокудін, голова Херсонської ОВА.
Відмова евакуюватися
У сусідньому будинку від вибухової хвилі повилітали вікна. Літня жінка Марія Іванівна показує мені порізи від скла на руках. Їй 78 років, і вона теж відмовляється евакуйовуватись.
“Куди я поїду? Хто мене там чекає? Тут хоч сусіди, які допомагають. Тут мій дім. Якщо судилося померти, то нехай на своїй землі”, – каже вона, витираючи сльози.
Місцева влада продовжує закликати жителів прифронтових районів евакуюватися. За словами представника Херсонської ОВА Сергія Хлань, наразі в небезпечних районах Херсона залишаються близько 40 тисяч мешканців. Більшість – люди похилого віку, які не хочуть покидати свої домівки.
“Ми щодня вивозимо до безпечніших регіонів десятки людей. Працюють волонтери, надається безкоштовне житло, харчування. Але багато хто відмовляється”, – розповідає Сергій.
Життя продовжується
У центрі міста життя триває, попри небезпеку. Працюють кілька продуктових магазинів, аптек, відновив роботу невеликий ринок. Люди намагаються жити в умовах, які важко назвати нормальними.
“Ми відкриваємо о сьомій ранку і працюємо до другої дня. Потім зазвичай починаються обстріли”, – розповідає продавчиня Наталя в невеликому продуктовому магазині.
Херсон став символом незламності. Місто живе всупереч всьому. Його мешканці щодня ризикують життям, але не здаються. Історія Миколи Степановича – одна з багатьох трагічних історій цього міста, яке продовжує боротися за своє майбутнє.
Завтра тут відбудеться прощання з загиблим. А післязавтра місто знову прокинеться, люди вийдуть на вулиці, і життя триватиме, попри все.
Коли від’їжджаю з Херсона, бачу на стіні напівзруйнованого будинку напис: “Херсон – це Україна. Ми переможемо“. Цей напис залишився з часів окупації. Він нагадує про те, заради чого борються місцеві жителі – заради можливості жити у вільному українському місті.
