Повернення депортованих дітей з Миколаївщини у 2022
Після обіду ми з оператором їхали до Миколаївщини, щоб зафіксувати історичний момент. Нашу машину зупиняли кілька разів на блокпостах. Кожен військовий, почувши про мету подорожі, якось особливо тепло посміхався і бажав удачі. Ця історія зачепила серця багатьох українців.
Снєгірьовка – невелике село на півночі області. Донедавна тут проходила лінія фронту. Зруйновані будинки, понівечені дерева, але людські обличчя випромінюють надію. Саме звідси на початку повномасштабного вторгнення окупанти вивезли 17 вихованців місцевої спеціальної школи-інтернату.
Свідчення очевидців
“Це були найстрашніші місяці в моєму житті,” – розповідає Марія Іванівна, вихователька, яка залишилася в окупації. “Спершу нас примусили вивісити російський прапор. Потім почали вимагати перейти на російську програму. А 29 березня прийшли військові і сказали, що всіх дітей негайно евакуюють.”
За її словами, дітей посадили у військові вантажівки і повезли в невідомому напрямку. Вона намагалася поїхати з ними, але їй заборонили. Відтоді вона щодня молилася за їхнє повернення.
Процес повернення
Майже два роки знадобилося для того, щоб повернути цих дітей додому. Андрій Єрмак, керівник Офісу Президента, підтвердив, що повернення цієї групи стало результатом тривалих переговорів і копіткої роботи. “Кожна дитина – це окрема спецоперація,” – зазначив він у своєму зверненні.
Сергій Лапенко з Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими розповів мені, як відбувався цей процес: “Робота почалася з документування всіх даних. Ми встановлювали, хто конкретно відповідав за вивезення, куди саме дітей доправили, в яких умовах вони перебували. Це була кропітка робота з джерелами на окупованих територіях і в Росії.”
Найскладніше, за його словами, було змусити російську сторону визнати сам факт наявності українських дітей. “Вони постійно змінювали позицію: то називали дітей ‘евакуйованими з небезпечної зони’, то ‘сиротами, яких взяли під опіку’,” – пояснює Лапенко.
Психологічні наслідки
Психологиня Олена Петрівна, яка працювала з дітьми після повернення, розповіла мені, як вони пережили цей час: “Дехто з дітей повністю замкнувся в собі. Інші, навпаки, стали агресивними. Їм розповідали, що Україна їх кинула, що їхні рідні про них забули. Це глибока психологічна травма.”
Особливо зворушила історія 12-річного Максима. Хлопчик з аутизмом всі ці місяці носив у кишені маленький жовто-блакитний прапорець, який йому подарувала вихователька перед війною. “Він ховав його від усіх і діставав тільки ввечері під ковдрою,” – розповіла його старша сестра Оксана, яка також була серед депортованих.
Масштаби проблеми
За даними Національного інформаційного бюро, станом на березень 2023 року вдалося підтвердити примусове вивезення понад 19 500 українських дітей. Повернути вдалося близько 400.
Повернення дітей з Миколаївської спецшколи стало можливим завдяки злагодженим зусиллям багатьох організацій. До процесу долучилися міжнародні посередники, зокрема представники ООН та Червоного Хреста. Важливу роль відіграла підтримка Катарського фонду допомоги, який забезпечив логістичну частину операції.
Зустріч на рідній землі
Олег Заруба, голова Миколаївської ОВА, особисто зустрічав дітей на пункті перетину. “Це перемога людяності над війною,” – сказав він, витираючи сльози. “Ці діти – наше майбутнє, і ми боротимемося за кожного, хто ще залишається в полоні.”
Зараз діти проходять реабілітацію в одному з санаторіїв у Західній Україні. Їм надають психологічну допомогу, відновлюють документи, допомагають надолужити пропущений навчальний матеріал.
“Найважливіше – повернути їм відчуття безпеки і дому,” – пояснює Олена Петрівна. “Багато хто з них досі прокидається вночі від кошмарів. Їм сниться, ніби їх знову забирають.”
Надія на майбутнє
Історія повернення цих 17 дітей – це промінь надії для сотень українських родин, які досі чекають на своїх малюків. Це також нагадування всьому світу про один із найжахливіших воєнних злочинів – викрадення дітей.
Покидаючи Снєгірьовку, я помітив на стіні школи-інтернату яскравий малюнок. Серед уламків і руїн хтось намалював величезне сонце і написав “Вони повернуться“. Частина цієї обіцянки вже виконана. Але попереду ще багато роботи.
