Щороку 9 листопада Україна відзначає День української писемності та мови. Саме цього дня вже традиційно проводиться Всеукраїнський радіодиктант національної єдності. Цього року до нього долучилися тисячі українців – від школярів до політиків, медійників та акторів.
Я вирішив поговорити з колегами-журналістами, які писали радіодиктант, та розпитати Наталю Сумську, котра вже вдруге читала текст для всієї країни.
Як медійники писали диктант
«Пишу диктант щороку, але цього разу було особливо хвилююче», – ділиться Оксана Гриценко, редакторка «Полтавського вісника». За її словами, вона з дитинства любила мовні вправи, тому радіодиктант – це для неї не перевірка знань, а своєрідний ритуал єднання з мільйонами українців.
Михайло Заєць, кореспондент з Чернігівщини, зізнається, що для нього диктант став викликом: «Працюю з текстами щодня, але коли пишеш під диктовку – відчуваєш, як швидко “іржавіють” правила правопису».
«Найскладніше – не поспішати за голосом диктора», – розповідає Людмила Ковальчук, журналістка з Рівного. «Наталя Сумська читала в такому темпі, що я ледве встигала. А в голові постійно крутилися думки: тут кома чи ні? Це окреме речення чи продовження попереднього?»
Справді, багато учасників відзначили, що темп читання цьогоріч був досить швидким. Олег Павлюк, ведучий місцевого радіо, жартує: «Відчував себе як на конкурсі стенографістів. Думав, що мій професійний досвід допоможе, але й мені довелося понервувати».
За спостереженнями учасників, найбільше помилок можна було зробити у словах з ненаголошеними голосними, у правописі складних слів та вживанні розділових знаків при відокремлених означеннях.
«Текст був насичений патріотичними образами, метафорами про мову як ДНК нації. Красиво, але складно для запису», – коментує Тетяна Мельник, редакторка регіонального видання.
Наталя Сумська: читання диктанту – велика відповідальність
Мені пощастило поспілкуватися з Наталею Сумською – народною артисткою України, яка цього року вдруге стала голосом радіодиктанту.
«Це неймовірна честь і відповідальність – бути голосом, який об’єднує українців по всьому світу», – ділиться пані Наталя. На моє запитання про підготовку вона відповідає з усмішкою: «Готувалася ретельно. Кілька днів працювала з текстом – вивчала наголоси, інтонації, темп».
За словами акторки, найважче було витримати правильний темп читання: «Треба читати досить повільно, щоб люди встигали писати, але й не надто розтягувати, щоб зберегти ритм тексту. Це справжнє мистецтво – вибудувати правильну інтонаційну карту».
Наталя Сумська розповідає, що особисто для неї участь у такому проєкті – це символічна місія: «У час, коли наша мова стає одним із символів нашої незламності, читати диктант – це як передавати естафету любові до рідного слова».
Акторка зізнається, що перед записом хвилювалася не менше, ніж перед прем’єрою вистави: «Текст цьогорічного диктанту – це не просто набір речень для перевірки грамотності. Це глибокі роздуми про нашу ідентичність, про мову як духовний скарб».
Загальнонаціональна мовна традиція
Олена Біденко, представниця Українського радіо, яке є організатором заходу, поділилася цікавою статистикою: «Цього року ми побили рекорд – понад 30 тисяч людей надіслали свої роботи на перевірку протягом перших двох годин. Географія учасників вражає – від Закарпаття до Луганщини, а також діаспора з понад 50 країн світу».
Цікаво, що радіодиктант писали колективно в багатьох установах, школах, бібліотеках та навіть у військових частинах. Дехто з військовослужбовців надсилав фото написаного диктанту прямо з передової.
«За нашими спостереженнями, найактивніше долучаються західні та центральні області України, але цього року помітно зросла кількість учасників зі сходу та півдня», – додає пані Олена.
Автором тексту цьогорічного диктанту став відомий письменник Сергій Жадан. Він побудував текст навколо теми української мови як живого, гнучкого організму, який постійно розвивається. Особливо зворушливими були рядки про те, як мова єднає українців у різних куточках світу та дозволяє зберігати зв’язок з Батьківщиною.
Значення радіодиктанту сьогодні
Переписуючи слова Жадана під голос Сумської, я думав про те, наскільки важливою є ця традиція в час випробувань. Особливо зараз, коли російська пропаганда роками намагається маргіналізувати українську мову.
«Радіодиктант – це не просто перевірка грамотності. Це символічний акт єднання всіх, для кого українська – рідна або обрана серцем мова», – каже Марія Затірка, філологиня з Харкова, з якою я говорив перед написанням статті.
Багато з опитаних мною людей говорять, що пишуть диктант не заради оцінки, а для відчуття причетності до великої спільноти. Це справді унікальна українська традиція, яка об’єднує покоління і стирає кордони.
Радіодиктант національної єдності давно переріс формат мовного вправляння. Сьогодні це потужний національний ритуал, який нагадує нам про силу слова та значення мови для збереження нашої ідентичності.
