Самоврядування Соледарської громади під час війни
В останні місяці я багато подорожував Донеччиною, спілкуючись із людьми, чиї громади опинилися на передовій російської агресії. Історія Соледарської громади особливо зачепила мене. Попри втрату контролю над територією, вони зуміли зберегти систему самоврядування та продовжують допомагати своїм мешканцям навіть у вигнанні.
Ірина Степаненко, секретарка Соледарської міської ради, зустрічає мене в тимчасовому офісі, розташованому в Краматорську. Невеликий кабінет переповнений документами та коробками з гуманітарною допомогою.
“Ми почали евакуацію громади ще влітку 2022 року, коли стало зрозуміло, що ситуація погіршується,” розповідає вона. “До окупації в січні 2023-го нам вдалося вивезти близько 12 тисяч людей. Але найскладніше було зберегти єдність громади після втрати території.”
За її словами, місцева влада заздалегідь підготувала плани дій на випадок окупації. Було створено кілька “дзеркальних” управлінських команд, які могли би функціонувати на різних територіях. Частина архівів і документації була оцифрована та збережена на хмарних сервісах.
Інноваційні рішення для підтримки громади
Олександр Коваленко, колишній вчитель із села Бахмутське, що входить до Соледарської громади, показує мені мобільний додаток, який допомагає переселенцям отримувати інформацію та оформлювати документи.
“Найбільшою проблемою для нас стало підтвердження особи, адже багато людей виїхали без документів,” пояснює він. “Завдяки додатку “Дія” та налагодженій співпраці з органами соціального захисту ми змогли допомогти більшості наших громадян.”
За даними Міністерства розвитку громад та територій, досвід Соледарської громади вже вивчається іншими прифронтовими містами і селами. Зокрема, їхню модель кризового управління та підтримки внутрішньо переміщених осіб впроваджують у Торецьку, Сіверську та інших населених пунктах Донецької області.
“Ми стали своєрідним мостом між державою та нашими мешканцями,” продовжує Ірина. “Люди знають своїх депутатів, старост, соціальних працівників. Їм легше звернутися до нас, ніж шукати допомоги в нових місцях.”
Людські історії
Під час нашої розмови до кабінету заходить літня жінка. Марія Петрівна, 72 роки, евакуювалася з Яковлівки минулої зими. Вона прийшла подати заяву на отримання компенсації за зруйноване житло.
“Я все життя прожила в своїй хаті, все там залишилось – світлини, пам’ять. Але знаєте, головне не стіни, а люди,” ділиться вона, витираючи сльози. “Наша сільська голова Тетяна Іванівна знайшла мене тут, у Краматорську, допомогла з житлом, документами. Це як частинка дому залишилася поруч.”
За інформацією Донецької обласної військової адміністрації, станом на вересень 2023 року понад 90% мешканців Соледарської громади отримали статус внутрішньо переміщених осіб. Більшість із них залишаються в Донецькій області, часто в сусідніх громадах.
Плани на майбутнє
Василь Думенко, староста села Федорівка, розповідає про плани на майбутнє:
“Ми розробили детальну стратегію відновлення громади після деокупації. Маємо попередні домовленості з міжнародними донорами, які готові допомогти з відбудовою інфраструктури. Але найважливіше – ми бережемо людський потенціал, нашу справжню силу.”
За його словами, представники громади регулярно проводять онлайн-зустрічі, організовують святкування традиційних свят, ведуть спільну сторінку у соціальних мережах. Усе це допомагає зберегти відчуття спільноти попри фізичне розосередження людей.
Науковий погляд
Цей феномен “громади без території” викликає інтерес і в наукових колах. Професорка Харківського національного університету імені Каразіна Олена Савченко вбачає в цьому новий тип соціальної організації, характерний для сучасних збройних конфліктів.
“Традиційно громада прив’язана до певної території, але війна змушує переосмислити ці зв’язки,” пояснює вона. “Соледарська громада демонструє, що самоврядування може зберігатися навіть без фізичного контролю над територією, якщо є сильні горизонтальні зв’язки між людьми.”
На завершення дня відвідую центр психологічної допомоги для переселенців із Соледарської громади. Психологиня Наталія Верховенко проводить групову сесію для підлітків. Вони малюють своє рідне місто таким, яким пам’ятають його до війни.
“Діти особливо вразливі до травми переселення,” розповідає вона. “Але коли вони бачать, що їхні вчителі, сусіди, друзі поруч, це створює відчуття стабільності навіть у найскладніших умовах.”
Покидаючи Краматорськ, я розумію, що історія Соледарської громади – це не просто приклад стійкості місцевого самоврядування. Це урок про те, що громада – це передусім люди, їхні стосунки та взаємна підтримка. І саме ця людська основа дає надію на відродження після того, як територія буде звільнена від окупації.
