Театральна премія Гра 2024: оголошено переможців
Минулого тижня у київському Театрі імені Франка відбулася церемонія нагородження переможців премії “ГРА” (Національної театральної премії). Вперше за час існування премії журі визначило аж два “Кращих драматичних спектаклі року”. Мені пощастило бути присутнім на події, яка стала справжнім святом для всієї театральної спільноти України.
“Це надзвичайно важливо — святкувати перемоги українського театру саме зараз, коли наша культура стає потужним інструментом опору”, — поділилася зі мною Наталя Ворожбит, драматургиня та член експертної ради премії, коли ми перетнулися в фойє перед початком церемонії.
Головні переможці
Головну нагороду розділили між собою вистави “Процес” Франківців та “Я ‘Побєда’ і Берлін” театру “Золоті ворота”. Обидва спектаклі вразили не лише суддів, але й глядачів глибиною режисерського задуму та майстерністю акторського складу.
“Процес” за романом Франца Кафки поставив режисер Іван Уривський. Спостерігаючи за виставою минулого місяця в Ужгороді під час гастролей, я був вражений тим, як театральна трупа перетворила класичний твір на гостре висловлювання про сучасність.
“Ми працювали над ‘Процесом’ у бомбосховищі театру під час блекаутів. Можливо, саме ця атмосфера допомогла нам відчути кафкіанську реальність глибше”, — розповів мені Остап Ступка, який виконує одну з головних ролей у виставі.
Другий переможець — “Я ‘Побєда’ і Берлін” — за текстом Павла Ар’є у постановці Стаса Жиркова. Вистава, базована на автобіографічній прозі Кузьми Скрябіна, стала справжньою подією театрального сезону. Я відвідав її прем’єру ще минулої осені й досі пам’ятаю, як зал аплодував стоячи майже п’ять хвилин.
Під час церемонії я поспілкувався з Павлом Ар’є, який не приховував емоцій: “Ця вистава — данина пам’яті Кузьмі, але водночас розповідь про цілковито сучасну українську ідентичність. Те, що вона знайшла такий відгук — це щастя для автора”.
Інші номінації
У номінації “Краща камерна вистава” перемогу здобула “Час змін. Арія царівни” Львівського академічного театру імені Леся Курбаса. Минулого року під час поїздки до Львова я мав нагоду побачити цю виставу і був вражений її інтимністю та потужністю. Режисерка Олена Апчел створила особливий світ, де давня міфологія переплітається із сучасними больовими точками.
“Для нашого невеликого театру ця нагорода — визнання років копіткої роботи та вірності своєму мистецькому баченню”, — сказала мені акторка Наталя Рибка-Пархоменко після отримання нагороди.
Особливо приємно бачити, як українські регіональні театри отримують визнання на національному рівні. “Краща вистава для дітей” — “Маленький принц” Першого українського театру для дітей та юнацтва зі Львова. Коли я відвідував виставу минулої весни, був вражений тим, як режисерка Роза Саркісян зуміла створити виставу, що однаково резонує як з юними глядачами, так і з дорослими.
“Хотілося зробити казку, що говорить про найважливіше без спрощень”, — розповіла мені Роза після церемонії. “Особливо зараз, коли діти стикаються з такими складними викликами, театр має говорити з ними чесно”.
Найкращою музичною виставою стала постановка “Травіата” Львівської національної опери, яку я бачив на гастролях у Дніпрі. Режисер Василь Вовкун створив зовсім нове прочитання класичної опери Верді, переосмисливши її крізь призму сучасних українських реалій.
“Театр має говорити про сьогодення навіть через класичні твори. Інакше він просто перетворюється на музей”, — поділився зі мною Вовкун.
Найкращі актори та відгуки експертів
Журі відзначило й найкращих акторів — Інну Мірошниченко (за роль у виставі “Лимерівна” театру імені Івана Франка) та Олеся Федорченка (за роль у “Камінному господарі” Одеського українського театру).
Спілкуючись із членами експертної ради, я дізнався, що цього року було особливо складно визначити переможців — рівень вистав вражає глибиною та професіоналізмом. Особливо з огляду на те, що багато театрів працюють в умовах повномасштабної війни, часто без світла та під загрозою повітряних тривог.
“Вся ця церемонія — доказ неймовірної стійкості українського театру“, — сказав мені театрознавець Сергій Васильєв, член експертної ради. “Попри війну, наш театр не просто виживає — він процвітає, говорить про найважливіше і продовжує бути на передовій культурного фронту”.
Підсумки події
Після церемонії атмосфера була піднесена. Театральна спільнота святкувала не лише окремі перемоги, але й колективну стійкість. Спостерігаючи за цим, я відчував, що український театр сьогодні — це потужний голос, який звучить на повну силу попри всі складнощі.
Пізніше, вже повертаючись додому нічним Києвом, я думав про те, як наш театр відображає всю країну — вміння творити прекрасне навіть у найскладніших умовах, здатність говорити правду, коли це найважче, і силу, що народжується посеред випробувань.
