Прощання з Ласло Ковачем
Пів години назад я стояв на київській вулиці, де температура опустилася майже до нуля. Попри холод, люди не розходилися. Сьогодні Київ прощався з Ласло Ковачем, 21-річним угорським добровольцем, який загинув минулого тижня в боях під Харковом.
“Він покинув комфортне життя в Будапешті, щоб захищати нашу свободу“, – розповідає мені Оксана, волонтерка з Київського центру допомоги військовим. Її очі червоні від сліз. “Коли чужа людина жертвує життям за твою країну – це змушує переосмислити багато речей”.
Історія знайомства
Я познайомився з історією Ласло ще три місяці тому, коли готував матеріал про іноземних добровольців. Молодий угорець вразив мене своєю щирістю та відвертістю. “В Угорщині багато хто не розуміє мого вибору. Але коли бачиш несправедливість такого масштабу, не можеш просто сидіти вдома”, – казав він тоді.
На церемонію прощання прийшли не тільки українські військові, а й представники угорської громади Києва. Нескінченний потік людей із квітами розтягнувся вздовж вулиці. Багато хто навіть не знав Ласло особисто, але відчував потребу висловити вдячність.
Бойовий побратим
“Його приклад показує, що підтримка України виходить за рамки політики”, – говорить Тарас Петренко, військовий, який служив разом із Ласло. “Він був справжнім бойовим побратимом. Ніколи не скаржився, хоч і потрапив у чуже мовне середовище та суворі умови”.
За офіційними даними, з початку повномасштабного вторгнення більше 100 угорських громадян долучилися до захисту України. Вісім з них, включно з Ласло, віддали свої життя.
Вплив на громади
“У нашому селищі біля Мішкольца раніше мало хто знав про Україну”, – розповідає Габор, друг Ласло, який спеціально приїхав на похорон. “Тепер кожен житель стежить за новинами з фронту, збирає допомогу. Його вчинок змінив серця людей“.
Мер Києва Віталій Кличко відзначив особливу символічність цієї жертви. “Такі люди як Ласло будують мости між народами міцніші за будь-які політичні договори”, – підкреслив він у своєму виступі.
Посмертна нагорода
Під час церемонії вдова полеглого угорського захисника отримала орден “За мужність” III ступеня, яким Ласло нагородили посмертно. Мені важко було дивитися, як молода дівчина тримала нагороду в тремтячих руках. Їм з Ласло мало виповнитися лише по 22 роки.
“Він приїхав до нас з країни, уряд якої часто займає неоднозначну позицію щодо російської агресії”, – каже мені Володимир, волонтер з Закарпаття. “Але Ласло показав, що прості люди часто мудріші за політиків“.
Слова матері
Мати Ласло не змогла приїхати через стан здоров’я, але передала зворушливого листа. “Мій син завжди захоплювався історіями про героїв. Він мріяв змінити світ на краще. Я горда, хоч і нестерпно боляче”.
Після офіційної церемонії люди ще довго стояли на майдані, запалюючи свічки та обмінюючись історіями. Дехто приніс угорські національні символи та прапори.
Пам’ять про героя
На прощання з Будапешта прилетіла невелика делегація однокласників Ласло. “Він завжди був принциповим і сміливим”, – розповідає Іштван, його друг дитинства. “В школі захищав слабших, а коли побачив, що відбувається в Україні, не вагався ні секунди”.
Історія Ласло Ковача – це більше ніж просто втрата одного воїна. Це нагадування, що в часи найтемніших випробувань людяність і справедливість не мають кордонів. Як журналіст, я бачив багато трагічних історій, але жертовність іноземних добровольців завжди вражає особливо глибоко.
Повертаючись до редакції, я помітив маленького хлопчика, який приклеїв до стіни саморобний плакат з угорською та українською символікою. “Дякую, Ласло”, – було написано дитячим почерком. У цих простих словах – вся суть нашої вдячності.
