Вшанування загиблих воїнів Львів: вечір-реквієм у місті
Вчора у Львові відбувся зворушливий вечір-реквієм, присвячений пам’яті загиблих захисників України. Ця подія, що пройшла у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла, зібрала сотні львів’ян, які прийшли вшанувати пам’ять полеглих героїв.
Прибувши до храму ще задовго до початку, я був вражений кількістю людей. Матері, дружини, діти загиблих воїнів, побратими, волонтери та просто небайдужі містяни – усі вони прийшли з однією метою: згадати тих, хто віддав найдорожче за нашу свободу.
“Коли ми втратили сина під Бахмутом, здавалося, що світ зупинився. Але такі зустрічі допомагають нам відчути, що ми не самі у своєму горі”, – поділилася зі мною пані Олена, мати загиблого бійця 24-ї бригади.
Початок заходу
Вечір розпочався з панахиди, яку відслужили капелани Львівської архієпархії УГКЦ. Після цього прозвучали вірші у виконанні учнів Львівської школи мистецтв. Діти, які самі втратили батьків на війні, читали поезію з такою глибиною, що багато присутніх не стримували сліз.
За даними Львівської міської ради, від початку повномасштабного вторгнення на російсько-українській війні загинуло понад 400 жителів Львівщини. Кожне ім’я – це не просто цифра в статистиці, а ціле життя, мрії, надії та зруйновані сім’ї.
“Ми маємо пам’ятати кожного героя. Їхня жертва не повинна бути марною”, – наголосив голова Львівської обласної військової адміністрації Максим Козицький під час свого виступу.
Зворушливі моменти
Особливо зворушливим моментом став виступ дитячого хору “Горицвіт”, який виконав “Пливе кача” – пісню, що стала символом прощання з полеглими героями ще з часів Революції Гідності. Під час виконання цієї композиції у храмі запанувала абсолютна тиша, порушувана лише схлипуваннями родичів загиблих.
“Щоразу, коли звучить ця пісня, я згадую брата. Він завжди говорив, що хоче, щоб на його похороні звучало саме ‘Пливе кача'”, – розповів мені Тарас, брат загиблого під Авдіївкою військового.
Після мистецької частини відбулася церемонія запалення свічок. Присутні сформували символічний живий ланцюг пам’яті, передаючи вогонь від однієї свічки до іншої. Цей момент символізував єдність та нерозривний зв’язок між усіма українцями.
Значення таких заходів
За словами організаторів, подібні вечори-реквієми проводитимуться регулярно. Це важливо не лише для родин загиблих, які потребують підтримки та розуміння, але й для всієї громади, яка має пам’ятати про ціну, заплачену за нашу свободу.
“Наш обов’язок – не забувати тих, хто віддав життя за Україну. Їхня жертва – це найвищий вияв любові до Батьківщини”, – зазначила Марта Стецько, волонтерка та одна з організаторок заходу.
Виставка та спогади
Протягом вечора працювала виставка портретів загиблих воїнів Львівщини. Біля кожного фото лежали квіти та горіли лампадки. Люди підходили, вдивлялися в обличчя героїв, молилися, залишали записки з вдячністю.
Після офіційної частини багато людей не поспішали розходитися. Вони збиралися групами, ділилися спогадами про загиблих рідних та близьких, підтримували один одного. Саме тут, у цих щирих розмовах, я відчув справжню силу української громади – здатність об’єднуватися навколо спільного болю і перетворювати його на спільну стійкість.
Історії героїв
Під час спілкування з родинами загиблих захисників я почув багато історій про мужність, відданість та самопожертву. Кожна з цих історій заслуговує на окрему статтю, кожен герой – на вічну пам’ять.
“Мій чоловік міг виїхати за кордон ще на початку війни. Але він сказав: ‘Якщо не я, то хто?’. І пішов добровольцем”, – розповіла Світлана, дружина загиблого під Харковом військового.
Вечір-реквієм у Львові – це не просто данина пам’яті, це нагадування про те, що війна триває, і щодня українські воїни віддають найцінніше – своє життя – заради майбутнього України. Наш обов’язок – пам’ятати про їхній подвиг і робити все можливе, щоб їхня жертва не була марною.
Повертаючись додому після заходу, я спостерігав за вечірнім Львовом – спокійним і мирним. Цей спокій та мир забезпечений ціною життів сотень героїв, які дивилися на нас із портретів у Гарнізонному храмі. І доки ми пам’ятаємо – вони живуть у наших серцях.
