У Білгород-Дністровському відбулася зворушлива церемонія вшанування пам’яті десятьох захисників України, які поклали своє життя за Батьківщину. Родини загиблих воїнів отримали ордени “За мужність” III ступеня, якими їхні близькі були нагороджені посмертно.
Стою на центральній площі міста, де ще відчувається подих осені. Небо сьогодні наче розуміє важливість моменту – ясне, але стримане. Люди збираються невеликими групами, переважно в темному одязі, з квітами в руках. На обличчях – глибокий сум і водночас гордість.
“Мій син завжди казав, що справжній чоловік має захищати свою землю, – ділиться зі мною Марія Петрівна, мати загиблого Олександра. – Ніколи не думала, що доведеться отримувати за нього орден…”
Церемонія вшанування
Церемонія розпочалася з виконання Державного Гімну України. Представники місцевої влади, військові, духовенство та сотні містян зібралися, щоб віддати шану героям. Міський голова Білгород-Дністровського у своїй промові підкреслив, що подвиг кожного з цих десятьох воїнів назавжди залишиться в серцях земляків.
“Наше місто, яке має понад 2500 років історії, пам’ятало багатьох героїв. Але ці імена викарбувані особливим золотом – золотом сучасної української історії“, – зазначив він.
За офіційними даними міської ради, з початку повномасштабного вторгнення з Білгород-Дністровського та району на захист України стали понад 3000 чоловіків. На жаль, десятки з них уже ніколи не повернуться додому.
Настоятель місцевого храму отець Михайло під час панахиди сказав слова, які змусили багатьох присутніх стримувати сльози: “Їхня жертва – це найвищий прояв любові. Любові до своєї землі, до своїх рідних, до кожного з нас. Вони віддали найдорожче, щоб ми могли жити“.
Герої різного віку
Серед нагороджених посмертно – бійці різного віку. Наймолодшому було лише 22 роки, найстаршому – 49. Кожен із них мав свої мрії, плани на майбутнє, але обрав захист України понад усе.
Вадим Корнієнко, командир одного з підрозділів територіальної оборони, розповів мені після церемонії: “Знаєте, я особисто знав п’ятьох із цих хлопців. Це були надзвичайні люди – відважні, віддані, з чудовим почуттям гумору навіть у найскладніших ситуаціях. Таких бійців неможливо забути”.
Підтримка родин загиблих
За інформацією Білгород-Дністровської міської ради, на території громади створено меморіальний простір, де увіковічнено імена всіх загиблих захисників із цього регіону. Крім того, місцева влада надає підтримку родинам полеглих воїнів, зокрема фінансову допомогу та сприяння у вирішенні побутових питань.
“Місто робить усе можливе, щоб підтримати родини наших героїв, – розповідає Олена Сергіївна, представниця відділу соціального захисту населення. – Працює програма психологічної допомоги, діти загиблих захисників мають пільги при вступі до навчальних закладів міста”.
Особисті історії
Після офіційної частини родичі загиблих поділилися спогадами про своїх близьких. Мати Сергія Ковальчука, 28-річного сержанта, показала мені останнє фото сина, зроблене за тиждень до його загибелі. На ньому усміхнений молодий чоловік у військовій формі тримає в руках малюнок від дітей місцевої школи.
“Він так радів цьому малюнку, – розповідає жінка. – Казав, що заради таких дітей і варто боротися“.
Збереження пам’яті
Пізніше того ж дня у місцевому краєзнавчому музеї відкрилася експозиція, присвячена захисникам Білгород-Дністровського. Серед експонатів – особисті речі бійців, їхні листи, фотографії та історії подвигів.
Директорка музею Світлана Грекова підкреслила: “Наше завдання – зберегти пам’ять про кожного героя для майбутніх поколінь. Щоб діти й онуки знали, якою ціною здобувається мир і незалежність”.
Повертаючись до Полтави, я везу з собою не тільки репортаж, а й глибокі враження від зустрічі з цими мужніми родинами. Їхня стійкість і гідність вражають не менше, ніж подвиг їхніх близьких. У такі моменти особливо гостро розумієш, що наша робота як журналістів – це не просто передача інформації. Це збереження історій про людей, які змінюють долю країни ціною власного життя.
Вшановуючи загиблих героїв у Білгород-Дністровському, ми вшановуємо всіх, хто зараз боронить Україну на передовій. І їхній подвиг назавжди залишиться в нашій пам’яті.
