Пізній зимовий вечір на передовій біля Покровська. Небо затягнуте важкими хмарами, а холодний вітер пронизує до кісток. Саме тут я зустрів Олексія, командира артилерійського підрозділу, який вже другий рік захищає Донецький напрямок.
«Тільки за минулий тиждень вони втратили близько 350 бійців на нашій ділянці», – розповідає Олексій, заварюючи міцний чай у бліндажі. «Ворог продовжує наступати, але ціна, яку вони платять, дедалі вища».
Згідно з даними Генерального штабу ЗСУ, втрати російських військ у Донецькій області з початку 2024 року вже перевищили 30 тисяч осіб убитими та пораненими. Це більше ніж втрати за аналогічний період минулого року.
Тактика «м’ясних штурмів» продовжується
Місцеві мешканці, які залишились у прифронтових селах, щодня спостерігають наслідки цих боїв. Марія Петренко, 67-річна жителька села неподалік Костянтинівки, розповідає: «Вони йдуть хвилями. Падають, а за ними нові йдуть. Так страшно це бачити, наче людське життя для них нічого не варте».
Військові аналітики підтверджують, що російське командування продовжує застосовувати тактику «м’ясних штурмів», жертвуючи великою кількістю особового складу для досягнення мінімальних тактичних переваг.
Полковник Віталій Купрієнко, офіцер ЗСУ, який аналізує ситуацію на Донеччині, пояснює: «Вони кидають в атаку мобілізованих, часто з мінімальною підготовкою. Такі дії призводять до величезних втрат, але росіяни продовжують цю практику, вважаючи людські ресурси невичерпними».
Точні удари ЗСУ: результати та наслідки
На початку березня українські сили здійснили серію точних ударів по російських позиціях біля Авдіївки та Торецька. За інформацією військової розвідки, ці удари знищили кілька складів боєприпасів та командних пунктів.
«Наша артилерія працює дуже ефективно», – розповідає мені майор Руслан, офіцер управління вогневої підтримки. «Завдяки точним координатам від дронів розвідки ми можемо завдавати максимальної шкоди противнику, зберігаючи при цьому власні боєприпаси».
Особливо ефективними виявились удари по місцях скупчення російської техніки. За даними волонтерських аналітичних груп, які вивчають супутникові знімки, тільки за лютий 2024 року росіяни втратили в Донецькій області понад 120 одиниць бронетехніки.
Історії з передової
Провівши тиждень на різних ділянках Донецького фронту, я зібрав історії бійців, які щодня стримують російський наступ.
Сергій, 28-річний оператор протитанкового комплексу, розповідає про нещодавній бій: «Вони йшли колоною – три БМП і танк. Ми дали їм заглибитись на нашу територію, а потім відкрили вогонь. Усі чотири машини знищено, екіпажі теж».
Олена, медик із 59-ї бригади, щодня рятує поранених: «Російські втрати значно вищі за наші. Ми бачимо це, коли після боїв вони просять “тишу”, щоб забрати своїх. Іноді налічуємо десятки тіл».
Згідно з даними Донецької обласної військової адміністрації, інтенсивність російських обстрілів цивільної інфраструктури також зросла. Це може свідчити про прагнення компенсувати невдачі на полі бою терором проти цивільного населення.
Стратегічне значення Донецького напрямку
«Росіяни розуміють, що без контролю над Донецькою областю їхні плани щодо України провалюються», – пояснює військовий експерт Олександр Мусієнко. «Тому вони готові платити таку високу ціну, кидаючи все нові сили».
За оцінками Українського інституту дослідження війни, на Донецькому напрямку зосереджено близько 40% усіх російських військ в Україні. Проте українські захисники продовжують тримати оборону, завдаючи противнику суттєвих втрат.
Голова Донецької ОВА Вадим Філашкін під час нашої зустрічі наголосив: «Кожен метр Донецької землі дається ворогу неймовірно високою ціною. Наші захисники роблять все можливе, щоб зупинити агресора».
Повертаючись із передової до Краматорська, я бачу нові колони військової техніки, що рухаються до фронту. Хлопці з обличчями, опаленими вітром і війною, впевнено дивляться вперед. Вони знають ціну кожного дня оборони рідної землі.
Втрати росіян на Донеччині продовжують зростати, але їхнє командування, схоже, готове платити цю ціну й надалі. Наші захисники роблять все, щоб ця ціна була непомірно високою.
