Йосиф Зісельс: “Меморіалізація Бабиного Яру має бути справою українців, а не олігархів”
Минулого тижня я відвідав Бабин Яр – місце страшної трагедії, де під час нацистської окупації було розстріляно понад 100 тисяч людей, переважно євреїв. Саме тут я зустрівся з Йосифом Зісельсом, відомим правозахисником та головою Асоціації єврейських громадських організацій України.
Дощовий ранок додавав ще більше меланхолії цьому місцю. Старі дерева, що бачили ту трагедію, досі стоять свідками минулого. Йосиф, який присвятив десятки років боротьбі за гідне вшанування пам’яті жертв Голокосту, зустрів мене біля входу до території меморіалу.
“Знаєте, історія Бабиного Яру – це не просто трагедія євреїв, це частина великої української трагедії ХХ століття,” – говорить Зісельс, поправляючи окуляри. “Тут були розстріляні не лише євреї, а й українці, роми, психічно хворі пацієнти лікарні, радянські військовополонені.”
Протидія російському впливу
Йосиф Зісельс останні роки активно виступає проти російського впливу на меморіалізацію Бабиного Яру. Він критикує проєкт Меморіального центру Голокосту “Бабин Яр”, який фінансували російські олігархи Михайло Фрідман, Герман Хан та Павло Фукс.
“Коли в 2016 році оголосили про цей проєкт, я одразу висловив застереження. Не може Росія, країна з імперськими амбіціями, фінансувати український меморіал. Це питання національної безпеки та історичної пам’яті,” – наголошує правозахисник.
За його словами, після повномасштабного вторгнення Росії проєкт призупинили, але загроза залишається. Російські гроші, навіть через олігархів, які публічно відмежовуються від Путіна, несуть ризик маніпуляцій історичною пам’яттю.
“У нас є державний заповідник, є українська концепція меморіалізації. Цим мають займатися українці, а не люди з російським громадянством чи ті, хто заробив свої статки в Росії,” – переконаний Зісельс.
Історія меморіалізації
Ми повільно йдемо алеєю, де встановлено кілька пам’ятників різних років. За словами Йосифа, ця різноманітність символізує складність сприйняття трагедії в різні періоди.
“За радянських часів тут навіть намагалися збудувати спортивний комплекс, засипали частину яру. Про євреїв як головних жертв трагедії говорити заборонялося. І лише за незалежності України почалося справжнє вшанування пам’яті,” – розповідає він.
Ольга Петренко, історикиня з Києва, яка теж прийшла вшанувати пам’ять жертв, приєднується до нашої розмови: “Я викладаю історію в школі, і завжди наголошую дітям, що Голокост – це не лише єврейська, а й українська історія. Це наша спільна трагедія і спільна пам’ять.”
Альтернативний підхід до меморіалізації
Йосиф кілька років тому ініціював альтернативний проєкт меморіалізації – “Бабин Яр: історія і пам’ять”. Він об’єднав українських істориків, громадських діячів та експертів.
“Ми працювали за власні кошти, без олігархічних грошей. Створили концепцію, яка відповідає українському баченню трагедії. Важливо розуміти, що Бабин Яр – це символ не лише Голокосту, а й усіх злочинів тоталітарних режимів,” – пояснює Зісельс.
Коли ми підійшли до Менори – єврейського пам’ятника жертвам Бабиного Яру, Йосиф на мить замовк. Видно, що попри роки роботи з темою Голокосту, йому все ще болісно думати про ті події.
“Я народився після війни, але моя родина пережила Голокост на Буковині. Багато родичів загинули. Тому це для мене не просто історія, а частина родинної пам’яті,” – тихо говорить він.
Погляд держави
Директорка Національного історико-меморіального заповідника “Бабин Яр” Ірина Клименко, з якою я поспілкувався пізніше, поділяє занепокоєння щодо російського впливу.
“З початком повномасштабної війни ми переосмислюємо багато речей. І те, що раніше могло здаватися просто бізнесом чи меценатством, тепер чітко видно як інструмент гібридної війни,” – вважає вона.
Йосиф Зісельс сподівається, що після перемоги України питання меморіалізації Бабиного Яру вирішиться остаточно – на користь української концепції.
“Коли закінчиться війна, ми повернемося до цього питання з новим досвідом. Я вірю, що Бабин Яр стане місцем примирення і вдумливої пам’яті, без політичних маніпуляцій,” – підсумовує він, дивлячись на меморіальний камінь.
Перед тим як попрощатися, Йосиф дістає з кишені маленький камінчик і кладе його на пам’ятник – за єврейською традицією так вшановують пам’ять померлих. Цей простий жест говорить більше, ніж будь-які слова про важливість збереження пам’яті про трагедію.
