Загибель Мирослави Копчі на фронті: художниця і бійчиня аеророзвідки
Позавчора, 24 листопада, я дізнався про трагічну звістку з фронту. Загинула Мирослава Копча – талановита художниця і бійчиня аеророзвідки 63-ї окремої механізованої бригади. Їй було лише 28 років.
Мистецьке життя
Мирослава народилася у Львові, в родині відомих митців. Мистецтво було частиною її життя з дитинства. “Вона малювала відколи себе пам’ятала,” – розповів мені її колега Андрій, з яким я спілкувався телефоном. – “Навіть на фронті знаходила час для творчості”.
До повномасштабного вторгнення Мирослава встигла закінчити Львівську національну академію мистецтв та взяти участь у кількох виставках. Її роботи вирізнялися яскравими кольорами та глибоким змістом. Часто зображувала традиційні українські мотиви у сучасній інтерпретації.
“Її картини ніби промовляли до тебе,” – згадує Оксана Петренко, кураторка галереї у Львові, де виставлялися роботи Мирослави. – “Вона вміла передавати емоції через колір і лінії так, як мало хто може”.
Шлях на фронт
З перших днів повномасштабного вторгнення Мирослава долучилася до волонтерства. Спочатку плела сітки, готувала їжу для захисників, а в квітні 2022 року вирішила піти на службу. Вибрала аеророзвідку – напрямок, де її художнє бачення і увага до деталей стали неоціненними.
“Мирослава мала надзвичайну просторову уяву і вміння аналізувати візуальну інформацію,” – розповів мені командир її підрозділу Максим під час нашої нещодавньої зустрічі на Донеччині. – “Вона могла помічати те, що інші пропускали на знімках з дронів”.
За два з половиною роки служби Мирослава врятувала життя багатьом побратимам, вчасно виявляючи ворожі позиції та коригуючи вогонь. Її бойові побратими згадують її як надійну, спокійну і зосереджену в найскладніших ситуаціях.
Остання місія
Останні місяці вона служила на одному з найгарячіших напрямків фронту. Працювала майже без відпочинку. Загинула під час виконання бойового завдання. Ворожий снаряд влучив поблизу позиції, де вона керувала дроном.
“Вона завжди казала, що після перемоги напише картину про наш підрозділ,” – з болем у голосі згадує її подруга Світлана, з якою ми говорили в польовому шпиталі. – “Мріяла відкрити власну галерею, де б виставляла роботи ветеранів”.
Творчість під час війни
У вільний час, якого було обмаль, Мирослава продовжувала малювати. Створювала невеликі акварельні замальовки фронтового побуту, портрети побратимів. Часто надсилала свої роботи на благодійні аукціони, щоб зібрати кошти для ЗСУ.
“Її останні роботи – це особливий погляд на війну,” – розповідає волонтерка Марія Ковальчук, яка допомагала організовувати онлайн-аукціони. – “Там була і біль, і надія, і непохитна віра в перемогу”.
Мирослава також вела щоденник. У ньому – роздуми про життя, війну, мистецтво. Кілька тижнів тому вона написала: “Наша війна – це не лише про територію чи політику. Це боротьба за право бути, творити, жити. Ми захищаємо не лише землю, а й культуру, мову, майбутнє”.
Прощання з героїнею
Поховають Мирославу у Львові, місті, яке вона так любила і яким пишалася. На її похорон приїдуть побратими з фронту, друзі-художники, викладачі з академії. Її картини планують виставити у кількох галереях Львова та Києва.
“Вона жила яскраво і повно,” – сказав її батько під час нашої короткої розмови. – “І загинула, захищаючи те, у що вірила”.
У Мирослави залишилися батьки, молодша сестра і наречений, з яким вони планували одружитися після війни.
Спадщина
Її життя – це історія про те, як талант і сміливість можуть поєднуватися в одній людині. Як митець може стати воїном, не втрачаючи здатності бачити красу навіть у найтемніші часи.
У своєму останньому дописі в соціальних мережах Мирослава написала: “Кожен день на фронті вчить цінувати життя. Кожна мить має значення, кожен малюнок – це свідчення того, що ми є і будемо“.
Україна втратила ще одну яскраву зірку. Але світло, яке вона залишила після себе – у картинах, спогадах, врятованих життях – житиме далі.
Вічна пам’ять Героїні.
