Звільнення прокурорів з інвалідністю: за рік усунули 57 працівників
За останній рік в українській прокуратурі звільнили 57 працівників з інвалідністю. Ця цифра шокує своєю безжальністю до людей, які попри фізичні обмеження продовжували сумлінно виконувати свої професійні обов’язки.
Особисті історії звільнених
Я відвідав Дніпропетровську область, де познайомився з Олександром Петренком. Він пропрацював у місцевій прокуратурі 12 років. Три роки тому отримав другу групу інвалідності після важкої операції.
“Мене звільнили в один день, просто викликали і вручили наказ. Ніхто навіть не поцікавився, як я зможу жити далі”, – розповідає Олександр, коли ми сидимо в його скромній квартирі на околиці Дніпра.
За даними Офісу Генпрокурора, оптимізація штату проводиться згідно з реформою правоохоронної системи. Проте регіональні юристи вважають, що відбувається непропорційне скорочення саме працівників з інвалідністю.
“Це неприхована дискримінація”, – каже Марина Ковальчук, голова громадської організації “Правовий захист”. “Закон гарантує особам з інвалідністю додатковий захист, але на практиці їх виштовхують першими”.
Ситуація в регіонах
У Запорізькій області ситуація не краща. Тут звільнили 9 прокурорів з інвалідністю. Сергій Лисенко, один із звільнених, намагається через суд поновитися на посаді.
“Я маю інвалідність через поранення, отримане під час служби в АТО в 2015 році. Сім років працював у прокуратурі після повернення. Тепер мені кажуть, що я не відповідаю вимогам”, – ділиться Сергій, коли ми зустрічаємося біля будівлі суду.
За інформацією Міністерства соціальної політики, в Україні працює понад 700 тисяч людей з інвалідністю. Згідно із законодавством, для них мають створюватися спеціальні умови праці. Натомість у багатьох випадках їх просто звільняють.
Масштаб проблеми
Людмила Денисова, колишня Уповноважена Верховної Ради з прав людини, вважає, що проблема набула системного характеру. “За моїми даними, кількість скарг від звільнених працівників з інвалідністю зросла на 40% порівняно з минулим роком”, – повідомила вона у коментарі для нашого видання.
У Полтавській області прокурор Віталій Михайленко створив ініціативну групу на захист прав колег з інвалідністю. “Ми зібрали понад 200 підписів проти дискримінаційної політики керівництва. Люди бояться говорити відкрито, але ситуація критична”, – розповідає він.
Я відвідав прокуратуру Миргородського району, де з п’яти звільнених працівників троє мали інвалідність. Атмосфера в колективі напружена. Співробітники неохоче коментують ситуацію, боячись за свої робочі місця.
“Нам кажуть, що це оптимізація, але чомусь “оптимізують” переважно людей з особливими потребами”, – говорить на умовах анонімності один із прокурорів.
Офіційна позиція
У Офісі Генерального прокурора України наголошують, що всі кадрові рішення приймаються виключно на підставі професійної відповідності та результатів атестації. “Інвалідність не є підставою для звільнення. Кожен випадок розглядається індивідуально”, – заявив представник пресслужби відомства.
Проте адвокат Олена Круглова, яка представляє інтереси п’ятьох звільнених прокурорів з інвалідністю, має іншу думку. “У нас є докази системної дискримінації. Наприклад, під час атестації особам з інвалідністю створюють незручні умови або ставлять завідомо складніші завдання”, – стверджує вона.
Наслідки для звільнених
За даними Державної служби зайнятості, працевлаштування людей з інвалідністю після звільнення з державної служби становить лише 12%. Більшість змушені жити на невелику пенсію або шукати низькооплачувану роботу.
“Я був слідчим 15 років. Тепер працюю консультантом у магазині будматеріалів за мінімальну зарплату”, – розповідає Ігор Савченко з Харкова, якого звільнили півроку тому.
Громадські організації закликають керівництво прокуратури переглянути підходи до кадрової політики та дотримуватися принципів рівності. “Люди з інвалідністю часто є найвідданішими працівниками, бо цінують свою роботу більше за інших”, – каже Валентина Черниш, керівниця ГО “Без бар’єрів“.
Ця ситуація вимагає негайного втручання не лише Офісу Генпрокурора, але й уповноважених з прав людини. Адже кожна така історія – це не просто статистика, а зламане життя людини, яка попри фізичні обмеження прагнула служити державі та суспільству.
