Звільнення Зеленого Гаю ЗСУ у Донецькій області
Перед вами стелиться дорога, розбита гусеницями танків і всіяна вирвами від снарядів. Повз мене проїжджають військові вантажівки, здіймаючи клуби пилу. Я вже третій день у прифронтовій зоні Донеччини, намагаючись зафіксувати історію звільнення Зеленого Гаю – невеликого села, яке стало символом неймовірної стійкості українських захисників.
“Ми йшли до цього три місяці,” – розповідає мені командир підрозділу 53-ї окремої механізованої бригади Євген, позивний “Яструб”. Його обличчя вкрите пилом, очі червоні від недосипання, але в погляді – непохитна впевненість. “Кожен метр давався кров’ю, але ми не могли відступити. Це стратегічна висота.”
Стратегічне значення Зеленого Гаю
Зелений Гай – невеличке поселення, яке до війни налічувало близько 300 жителів. Розташоване на пагорбі, воно дає контроль над навколишньою місцевістю та важливими логістичними маршрутами. Російські війська перетворили його на справжню фортецю з розгалуженою системою окопів та бліндажів.
Місцевий житель Микола Петренко, 67 років, зустрічає нас біля зруйнованого будинку. Він відмовився евакуюватися, попри небезпеку. “Це моя земля. Тут лежать мої батьки і діди. Як я міг поїхати?” – каже він, витираючи сльозу. “Коли хлопці зайшли в село, я не міг повірити. Думав, що помру під окупацією.”
Хід операції
За даними штабу оборони Донецької області, операція зі звільнення Зеленого Гаю розпочалася ще наприкінці весни. Українські сили проводили систематичні удари по позиціях противника, поступово виснажуючи його ресурси та живу силу.
“Найскладніше було працювати в умовах постійних артилерійських обстрілів,” – ділиться медик з позивним “Ангел”. “За три дні штурму ми евакуювали 27 поранених. Кожен вивезений хлопець – це збережене життя, можливість повернутися до строю.”
Стою біля зруйнованої сільської школи. Колись тут навчалися діти, лунав дитячий сміх. Тепер стіни в дірках від снарядів, а на подвір’ї – згорілий російський БТР. На стіні хтось написав: “Зелений Гай – це Україна!”
“Противник не очікував, що ми зайдемо з флангу,” – пояснює сапер Олексій. “Мінували все навкруги, але наші розвідники знайшли прогалину. Довелося розміновувати під обстрілами. Шість годин на 100 метрів шляху.”
Жахи окупації
Селяни, що повертаються до звільненого села, розповідають про жахи окупації. “Вони забирали все: їжу, одяг, технику. Хто намагався протестувати – зникав безвісти,” – згадує Марія Іваненко, колишня вчителька місцевої школи.
За інформацією Генштабу ЗСУ, під час звільнення Зеленого Гаю було знищено два танки, чотири БМП та взято в полон 12 російських військових. Проте ціна перемоги висока – кілька українських захисників загинули.
“Кожен клаптик нашої землі важливий,” – говорить боєць з позивним “Філософ”, спираючись на автомат. “Але справа не в території. Ми б’ємося за людей. За їхнє право жити на своїй землі, говорити рідною мовою.”
Відновлення життя
Волонтери вже розгорнули пункт гуманітарної допомоги. Привезли хліб, консерви, медикаменти. “Ми співпрацюємо з Восток-SOS та іншими організаціями,” – розповідає волонтерка Оксана. “Люди повертаються до зруйнованих домівок, їм потрібна підтримка.”
У центрі села група військових разом з місцевими встановлюють прапор України. Вітер розгортає синьо-жовте полотнище. Цей момент здається символічним – життя повертається на звільнені території.
Звільнення Зеленого Гаю – це не просто тактична перемога. Це відновлення справедливості, повернення української землі під контроль законної влади. Попереду – відбудова, лікування ран війни, повернення мирного життя.
“Ми не зупинимося, доки вся українська земля не буде вільною,” – каже на прощання командир “Яструб”. І в цих словах – непохитна віра мільйонів українців.
Дорога додому видається довгою. За вікном автомобіля – випалені поля, розбиті будинки. Але серед руїн вже проростають паростки нового життя. І це – найголовніша перемога.
